Ми з чоловіком родом з невеликого селища, де всі один одного знають. Коли ми вирішили одружуватися, майбутня свекруха відразу сказала, що я їй не сподобалася, бо вона вважає мене надмінною і пихатою. А мою родину – інтелігенцією, яка дуже зазналася. Справа в тому, що моя мама вчителька, тато лікар. У мене теж є вища освіта.
Але я вийшла заміж відразу після закінчення університету, і відразу пішла в декрет. Ми почали жити в будинку, який залишився нам від моєї бабусі по маминій лінії. Будиночок знаходився в кількох метрах від будинку свекрухи, тому вона часто заходила до мене в гості. Але ці візити закінчувалися завжди одним і тим самим – мама чоловіка завжди знаходила, до чого причепитися.
Сама вона все життя торгувала на базарі, а кілька років тому перейшла працювати в рибний магазин. Робота була не дуже важка, але від свекрухи завжди пахло рибою і вона говорила мені, що саме через це я уникаю спілкування з нею. Але це було зовсім не так. Навпаки, я ніколи не відмовляла їй у допомозі. Завжди нагадувала чоловікові про необхідність допомогти матері, адже вона самостійно ростила їх, трьох синів.
До слова, заробіток у рибному магазині був хороший. Єдине, так це дуже сильно пошкоджувалася шкіра рук. Навіть якщо надіти рукавички. Гострі риб’ячі плавники і холод, давали про себе знати.
Графік роботи був потижневий: 7 днів через 7. І ось, свекруха повинна виходити на роботу і напередодні захворіла. Її терміново треба було замінити в магазині. Спочатку вона попросила свою молодшу невістку, яка живе разом з нею, і яку свекруха любить більше, ніж мене. Але та їй відмовила.
Загалом, вона поросила мене їй допомогти. Відмовити я не могла, бо вона і так постійно вважала мене манірною і високомірною. Мені дуже хотілося довести їй, що це не так.
То ж я погодилася допомогти. Дитину віддала своїм батькам, а сама вийшла на зміну замість свекрухи. Роботи багато: прийом важких рибних паків, фасування риби, миття холодильників, вітрин, ну і сам продаж риби.
До слова, я не єдина невістка. Нас троє, я середня. Як я уже сказала, молодша невістка живе разом з свекрухою. А є ще старша невістка, яка теж живе в нашому селищі.
За цей тиждень в магазин до мами чоловіка, за звичкою вони обидві навідалися, щоб «взяти» продуктів, не купити. Так, просто, типу: мамо дай. Одна (старша невістка), так взагалі знахабніла: взяла в магазині одягу в борг на мамину зарплату. Типу, потім віддаси. Для неї це звична справа. Ну, а що тут такого?
Мене це природно почало дратувати. Я ніколи собі такого не дозволяла, та й не збираюся. Не знаю, може мені хотілося бути гарною. Я себе запитувала, навіщо погодилася на це все? Я постійно намагалася догодити свекрусі, подружитися з нею. Адже наслухавшись різних історій, не хотілося щоб було також.
Знаєте, що найприкріше? Приходячи додому, чоловік вернув від мене ніс. Адже від мене пахло рибою. Так прикро було, я ж допомагала його матері.
Ніхто не погодився крім мене, і ти ще нагнітати ситуацію. Виходить, що моя допомога мені ж боком і виходить. І знаєте, так і вийшло в підсумку. Дякую я не почула ні від кого.
Для свекрухи я і далі залишилася найгіршою невісткою. Чому все так несправедливо – не знаю. Але нехай, я зробила так, як вважала за потрібне – допомогла. А те, що цю допомогу ніхто не оцінив, я якось переживу.
Фото ілюстративне – WallHere.
