Ми з Сергієм познайомилися кілька років тому на весіллі своїх друзів. Волею випадку ми виявилися за одним столом, а протягом вечора невгамовний ведучий кілька разів витягав нас на танцювальну площадку, змушуючи брати участь в різних конкурсах.
Я щоразу намагалася відмовитися, але мій новий знайомий стверджував, що своїми «примхами» я зіпсую настрій всім гостям. Якщо треба веселитися – веселися, інакше, навіщо прийшла? І я покірно йшла за ним. Скажу чесно, спочатку хлопець мені не сподобався: якийсь він занадто активний, і говорив без упину.
Але разом з тим він виявився вельми галантним, не забував приділяти мені увагу, подавав руку, підтримував бесіду. В кінці вечора, відчуваючи суперечливі почуття, я все-таки дала Сергію свій номер телефону.
Через кілька днів він зателефонував і запросив мене в кафе. Я погодилася, і з цього дня ми почали зустрічатися. Дуже швидко я в нього закохалася. Та так сильно, що лише про нього і думала. Я настільки ним захопилася, що будь-яку його думку приймала, як свою.
Через кілька місяців ми почали жити разом у моїх батьків, тому що свого житла у Сергія не було, а на знімання було потрібно занадто багато грошей.
Пізніше виявилося, що у Сергія наш шлюб не перший, він вже був одружений, сходив в РАЦС, коли йому ще 23-х років не виповнилося, але лише через рік розлучився і після цього серйозних відносин у нього не було. Я стала його першою постійною дівчиною за останні три роки.
У моїх батьків була 4-кімнатна квартира, місця було достатньо, тому жили ми мирно. Відразу вирішили, що будемо відкладати кожну копієчку на весілля, а потім на свою квартиру. Не минуло й року, як ми одружилися.
Ми почали збирати гроші на власне житло, але Сергій раптово вирішив, що йому потрібна машина. Мовляв, набридло на роботу на автобусі їздити, плюс у всіх знайомих вже є колеса, лише він один без авто.
Накопичених на той момент грошей не вистачало, а чекати, він не хотів, тому умовив мене взяти кредит. Але перед нами постала інша проблема: банки відмовляли нам у грошових коштах.
Справа в тому, що я працюю неофіційно, Сергій теж не працевлаштований, хоч і працює шість днів на тиждень – він зайнятий на виробництві композитних панелей для обшивки будівель. Незважаючи на наявність в сім’ї пристойного доходу, підтвердити його довідками ми не могли, тому вирішили звернутися за допомогою до моєї мами.
Ну яка мама відмовиться допомогти дочці? Тим більше ми з чоловіком пообіцяли мамі вчасно видавати гроші для погашення кредиту. Мама сходила в банк і оформила необхідні документи, благо вік і дохід їй це дозволяли.
Спочатку нам з Сергієм вдавалося видавала їй гроші без затримок, але потім у нас почалися фінансові труднощі, і мамі доводилося вкладати власні кошти.
Ми щоразу знаходили собі виправдання – нам затримали зарплату, купили спальний гарнітур в свою кімнату, придбали чоботи, сходили на день народження до подруги, витратилися, коротше, пізніше віддамо. Іноді дійсно віддавали. А Сергій тим часом уже катався на придбаному автомобілі.
Я теж пішла вчитися на права, і мама знову була змушена платити за рахунками своїми силами. Отримавши права, я отримала доступу до машини. Сергій постійно був зайнятий, а їздити одній він мені не дозволяв – по-перше, машина потрібна йому самому, по-друге, він мені не довіряє як водію.
І якщо до цього мама мовчала, вважаючи, що допомагати дочці – це її обов’язок, то тепер вона почала висловлювати невдоволення тим, що платить вона, а машиною користується тільки зять.
Мама вважає, що якщо вона має безпосереднє відношення до нашого автомобіля, то вона має право диктувати свої умови.
На даний момент ні я, ні мама машиною не користуємося, Сергій їде на ній вранці і повертається тільки пізно ввечері. Навіть на вихідних у нього знаходиться купа причин, щоб не возити ні мене, ні маму – втомився, машина в ремонті, часу не має.
Мама почала наполягати на тому, щоб Сергій подарував машину мені, щоб хоча б на папері я була власницею, і в разі розлучення у мене залишився автомобіль, а не тільки кредит на нього, за який до того ж доведеться розплачуватися мамі, тому що я одна його не потягну.
Сергій навіть чути про це не хоче. Дорікає мене в меркантильності, а мою маму в небажанні допомогти власній дочці. Подумаєш, тимчасові труднощі з грошима, з ким не буває, скоро все налагодиться.
Він, між іншим, ще й на квартиру відкладає! І на ремонт авто доводиться витрачатися! А те, що машину не дає – так це він про мою безпеку піклується! Ось з’явиться у нього вільний час, він обов’язково разом зі мною покатається. Ні, не завтра, не знаю, коли-небудь…
Я вже й не знаю, що думати, розриваюся між мамою, чоловіком і своїми власними сумнівами. Лаятися стали частіше. Чим справа закінчиться – важко сказати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
