Коли після інституту я вийшла заміж, то ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Все в нас складалося добре, робота, що у мене, що у Олега з хорошою перспективою. Збирали гроші на власне житло і мріяли про дітей. Але коли ми оселилися в цій квартирі, то по ночах чули різні звуки з кухні. Олег цього трохи боявся, а я його заспокоювала, казала, що це домовик порядки наводить. Я до такого з дитинства звикла.
У нас в квартирі, де я проживала зі своїми батьками, жив домовик. Він раз у раз гримів ополониками на кухні і ховав предмети. Було по-всякому. Ганяв нашу кішку. Вона, бувало, спить згорнувшись клубочком. І тут різко схоплюється, шерсть дибки, починає шипіти і дивиться при цьому під диван. Не інакше як домовик вирішив пограти з кішкою. Нудно стало, напевно.
Коли тато їхав у відрядження, мама раз у раз прокидалася вночі від того, що щось важке лежить у неї на ногах. Тільки не подумайте, що це була кішка. Кішка завжди спала тільки зі мною. Інших не визнавала. А одного разу я побачила його вживу, крізь сон. Мені тоді було 18 років. Пам’ятаю, я прокинулася вночі і бачу, як волохатий і дуже худий чоловік сидить поруч з ліжком. Я запам’ятала його сиве волосся і тонкі довгі руки. Я довго розглядала домовичка, а потім знову провалилася в сон.
Мама каже, що домовичка останнім часом не стало чути. Посудом ніхто не гримить, речі ніхто не ховає. Зник він якраз після нашого весілля. Можливо за мною подався. Якщо так, то доведеться чоловікові теж до нього звикати, або житло міняти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
