Наближаються Різдво, родинне свято, а в мене на душі немає спокою. Справа в тому, що у мене затяжна суперечка зі старшим сином і невісткою. Повний розрив відносин майже протягом 2,5 років. Для мене ці роки були дуже важкими. Синові 36 років, невістці – 35. Живуть окремо, мають двоє дітей.
Все почалося з того, що наш молодший син захотів одружуватися і ми з чоловіком зробили йому подарунок – купили квартиру, а старшому це не сподобалося. Вірніше, навіть не йому, а його дружині. В с вій час ми їм нічого не дали, бо самі нічого не мали. Ми зробили йому весілля. Спочатку молоді жили на знімній квартирі, а з часом купили свою.
Син кілька разів їздив за кордон, от і заробив сам на гарну трикімнатну квартиру. Живуть разом вже 10 років, і поки я не купила квартиру молодшому синові, наші відносини були нормальними. Я не планувала робити такий подарунок, просто так співпало. Нам у спадок перейшов старенький будинок моєї свекрухи.
Ми з чоловіком вирішили його продати і купити квартиру, а тут син якраз не мав де жити, от ми і вручили йому прямо на весіллі ключі від квартири. Коли це побачила невістка, відразу встала з-за столу і пішла додому. А на наступний день вона мені зателефонувала і наговорила стільки всього поганого про нас, що ми з чоловіком і досі не можемо відійти від цього.
Вона згадала нам те, що в свій час ми старшому синові нічого не дали, що через нас їхні діти росли без батька, бо він пропадав по заробітках, щоб купити їм житло. А молодшому ми все готове подали на тарілочці. Що таку різницю між дітьми робити не можна. І що ми маємо в такому випадку переписати на них свою квартиру. Але не колись, потім, а вже.
Я була ошелешена і їхньою реакцією на мій подарунок молодшому сину, і на їхню заявочку, про те, що я повинна віддати їм свою квартиру. Я, звичайно, відмовилася, невістка кинула слухавку і відтоді не розмовляє з нами. І синові заборонила, і з дітьми нам не дає бачитися.
Сказати, що я сумую за сином і внуками, це нічого не сказати. В житті я завжди була гнучкою і прихильницею компромісів. Мені не важко перепросити людину, якщо я винна. Не бачу в цьому нічого поганого. Але я не впевнена, що мені в цьому випадку є за що вибачатися. Можливо, якби це було нам сказано не в такій категоричній формі, ми б і погодилися.
Та й чоловік мій дуже ображений на старшого сина і невістку. Каже, що миритися першим не піде і мені не дозволяє. А я хочу побачити і почути свою дитину. Не в соцмережах. Всі ці роки я тільки і прошу в Бога про те, щоб ми якомога швидше помирилися.
Чоловік вважає, що син нас кинув на догоду своїй дружині, і цього йому пробачити не може. Мені теж дуже боляче, але я готова першою іти на поступки.
За ці дуже неприємні для нас два з половиною роки, і ми, і вони, я сподіваюся, багато переосмислили. І невістка в тому числі. Я дуже хочу, щоб ми знову були разом.
Чоловік же мій бачити невістку не хоче. Я не знаю, як переламати впертість і гордість чоловіка. Які аргументи знайти, щоб переконати його переписати квартиру на старшого сина зараз. Адже це єдина умова, за якої невістка відновить з нами спілкування.
Фото ілюстративне – bodaybo.polovinka.
