fbpx

Після весілля мама Артема покликала нас жити до себе, адже її донька поїхала з чоловіком жити за кордон. Ми переїхали жити до неї. Все було добре, а потім зовиця повернулася до мами з малою дитиною на руках і нас попросили з’їхати на орендовану квартиру. Ми вже там обжилися, а потім сестра Артема помирилася з чоловіком і знову поїхала до нього. – Повертайтеся до мене, діти, адже зараз так дорого все, пенсії мені на життя не вистачає, комуналку нічим платити, а я вам з дитям допоможу. Ми пошкодували матір і зробили помилку – повернулися жити до неї

– Я навіть не знала, як викрутимось і що говорити, – каже Ірина, – і головне, що Ольга Анатолівна озвучила своє рішення буквально в останній момент, ми навіть і не сподівалися на таке, а весь час нам з чоловіком зовсім інше вона обіцяла, справжні гори золоті.

Ольгою Анатоліївною звуть маму чоловіка Ірини, Артема. Родині вже 9-й рік. І всі ці роки подружжю жилося дуже непросто. А ситуація в такому непростому квартирному питанні, з якого випливають інші неприємності, вельми зіпсувалася перед початком нового навчального року.

– Ми, як одружилися, – каже Ірина, – жили перший рік з мамою чоловіка. Свого житла не було, першого внеску на те, щоб взяти квартиру в кредит ми теж не мали. А зовиця, сестра Артема, як раз заміж вийшла і в іншу країну з чоловіком поїхала. Ольга Анатоліївна нас сама покликала до семе: смно їй, дорого.

А через рік, сестра Артема несподівано повернулася до мами з новонародженим сином на руках.

– Я повинна дочці своїй допомогти, адже їй більше нікому, – сказала тоді Ольга Анатоліївна і запропонувала родині сина квартиру орендувати.

– Я якраз тоді тільки дізналася, що чекаю дитину, – згадує Ірина, – з квартири маминої ми пішли. Грошей зайвих немає, декрет, як згадаю – нам тоді дійсно важко було, непрості часи для нас тоді настали. Мої батьки далеко, допомагати нам грошима вони не могли, та й нічим не могли, крім слів підтримки.

А в той рік, як раз за місяць до виходу Ірини з декрету, зовиця з чоловіком помирилася і знову поїхала до нього разом з маленьким сином. А Ольга Анатоліївна якраз на пенсію вийшла.

– Не те, щоб ми її дуже шкодували, – каже Ірина, – але тут все одне до одного вийшло: бажання зберегти гроші, постійні скарги та прохання свекрухи.

– Я одна-однісінька тут цілими днями сиджу, – скаржилася мама Артема, – на пенсію одну зараз зовсім не розгуляєшся. Комуналку платити дорого, та й ви гроші відкласти через цю оренду так і не можете, та й внучка в дитячий садок пішла. Хворіти буде часто, а як ти, Ірино, працювати будеш? Повертайтеся до мене, я вам допомагатиму, всім буде легше, коли ми жити будемо разом.

Її слова здавалися усім раціональними та розумними та той час, Артем з сім’єю повернувся до мами.

– Побут у нас складався добре, як не дивно, – визнає Яна, – та й треба сказати, що з донькою свекруха дійсно нам допомагала: я на лікарняні не ходила, з’явилася у нас можливість відправити нашу донечку на гуртки, і в музичну школу. І грошей ми відклали, навіть незважаючи на те, що оплату комуналки і харчування практично повністю з чоловіком взяли на себе. Все ж дві зарплати і на оренду житла не витрачатися.

А навесні сестра Артема остаточно повернулася до своєї матусі: її сімейне життя закінчилася, шлюб розпався.

– Ну як ми в двокімнатній квартирі будемо жити усі разом, уявляєте? – турбувалася мама Артема. – У моєї доньки син, ви з дочкою, мені, виходить, на кухні жити? Давайте вже, час прийшов, беріть собі квартиру в кредит.

– Виходить, що нас знову через зовицю попросили звільнити квартиру, – згадує Ірина, – як потрібні – звуть, як не потрібні – йдіть, куди завгодно. А нам на перший внесок не вистачало, добре, вирішили взяти в борг.

– Мені дочці треба допомогти, – постійно повторювала свекруха, – я допомагаю тому з дітей, кому в даний момент важче. Вас двоє, а донька моя одна.

– Собі вона допомагала теж, – Ірина зараз на Ольгу Анатолівну в образі, – ну добре, ми гроші позичили, поспіхом документи зібрали. Свекруха зраділа: швидко ми з’їхали від неї. На радощах обіцянок надавала:

– Я вашу донечку буду зі школи забирати, на гуртки водити, не хвилюйтеся. Все під контролем буде. Працюйте, кредит свійвиплачуйтеь, для дівчинки нічого не зміниться.

Справа в тому, що дочка Ірини і Артема йде в 1-й клас. Уроки в школі будуть закінчуватися рано, а батьки працюють досить далеко від будинку.

– Квартиру ми і брали поруч з Ольгою Анатолієвною, – пояснює Ірина, – з тим розрахунком, що дочка буде під бабусиним наглядом, так як вона сама нам і обіцяла: привести, нагодувати, природно, у нас. На гуртки відвести, нас дочекатися з роботи.

А кілька днів тому, буквально в одному кроці від шкільного порога дочки, Ольга Анатоліївна зробила одне невелике, але суттєве уточнення до своїх обіцянок:

– Жити зараз важко, моя донька на роботу ще ніяк не влаштується. Пенсія маленька. Та ще й у неї дитина є. Ні, я не відмовляюся допомагати з онучкою. Але ж, якщо б ви взяли няню водити дівчинку на гуртки, ви б платили гроші їй за цю роботу? Я не прошу стільки ж. Зроблю знижку, як-не-як рідна внучка вона мені. Але безкоштовно робити нічого не буду. Я б могла влаштуватися точно так же з чужою дитиною і отримувала б гроші. Моя донька каже, що за кордоном – це в порядку речей. Бабусям за допомогу платять.

– Зрозуміло, – каже Ірина, – донька воду каламутить. Але суму з нас запросили серйозну, навіть з урахуванням знижки. Ми не потягнемо і кредит, і борг, і оплату послуг бабусі-няні. І головне, дотягла до останнього. Досиділа, майже, до кінця літа, нічого раніше нам не говорила.

Ірина з чоловіком поговорила, йому теж вся ця ситуація приємних емоцій не доставила. А потім знайшла вихід.

– Знайомство з бабусею-сусідкою, – каже вона, – у неї внук в нашу ж школу ходить, а живе вона з сином і невісткою. Ну і домовилися, що нашу донечку вона буде приводити з школи і на гуртки відправляти. Так, ми їй будемо доплачувати, але вже зовсім інші гроші – чисто символічно. Як цю звістку зустріла наша бабуся? Докорами і суцільним незадоволенням, що ми чужій людині готові платити, а їй ні. А мені так і морально легше, і по грошах дешевше. Мати якісь справи з Ольгою Анатолієвною більше не хочу.

– Я розраховувала на ці гроші, – сказала синові Ольга Анатолієвна, – як ми з донькою моєю тепер жити будемо і на що?

– І попросила щомісячну надбавку до пенсії, – усміхається Ірина, – мовляв, син, мовляв повинен допомагати рідній матері у такі непрості часи. Артем мій? Відмовив. Якщо вже переходити на грошові розрахунки з мамою, то у всьому. Вона не зобов’язана з онукою займатися безкоштовно, ми не зобов’язані платити просто так, щоб вона з донькою собі продукти купували.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page