Коли ми з Олегом одружилися, зіграли невеличке весілля, він забрав мене жити до себе в село.
Батьків у нього давно вже немає. Тому Олег живе зі своєю рідною сестрою у батьківській хатині. Будинок їх має два входи. Тому ми ніби на одному обійсті живемо, щодня бачимося сім’ями, але, ніби, як все ж окремо.
У нас один хлів на двох, один город, ми зустрічаємося кожного дня, без цього ніяк.
Сестра мого чоловіка, Олеся, спочатку мене ніяк не сприйняла взагалі. Навіть на наше скромне весілля йти не хотіла, та чоловік її вмовив.
Вони прийшли обоє якісь незадоволені, принесли 200 гривень і все. Я тоді, звичайно, на це не зважала, але не розуміла, чому родина мого чоловіка так ставиться до мене, адже я нічого поганого для них не зробила.
Олеся щодня була чимось дуже незадоволена, то я відро не там поставила, то лопату, то сапу. Взагалі за будь-яку дрібницю я мала від неї щось вислухати ще. І взагалі, ми тепер окрема сім’я, тому маємо собі все самі купити. А навесні мені виділила шматок городу біля дороги, там земля гірша, ніколи хорошого врожаю там не зібрати, але я мовчала, бо розуміла, що чужа тут.
Не зважаючи ні на що, я постійно намагалася знайти спільну мову з сестрою свого чоловіка, адже розуміла, що це його найближча людина та й живемо ми разом, інакше не можна.
З Олесею та її сім’єю я завжди віталася з посмішкою, намагалася перша почати розмову, приготувати щось смачненьке і запросити до себе на вечерю. Але все було марно, вона відгородилася від мене і від брата, от наче якась чужа людина і все, наче прірва між нами.
Нещодавно сусідка мені сказала по секрету, що Олеся не любить мені і ніколи не полюбить, як би я не старалася і не годила їй. Їй не подобається, що брат одружився. Коли Олег жив сам, то все робив для них, порався по господарству, навіть гроші завжди давав їх дітям, а тепер у нього дружина і він все для сім’ї старається, тому я їй і не подобаюся.
А найгірше з усього, що Олеся сказала сусідці, що не хоче, щоб в Олега свої діти були, бо він тоді геть перестане їй і племінникам допомагати. Мені прикро дуже було чути це.
Після цього мені сумна на душі стало. Я не хочу жити на одному подвір’ї з такою родиною, коли на мене щодня дивляться скоса і Олег мій нікому нічого не винен, йому про свою сім’ю потрібно дбати.
Якось я сказала чоловікові, що нам потрібно продати свою частину хати і купити житло в іншому місці, адже я не хочу жити з його сестрою поряд і ворогувати з нею не хочу, але вона нам спокою не дасть, тому краще жити окремо.
Олег мій наче й не проти, але це батьківська хата, йому не просто її залишати. І за частину хати багато грошей нам ніхто не дасть, а більше у нас немає і скоро у нас має з’явитися малятко.
Тому замкнуте коло виходить. І як знайти вихід у нашій ситуації? Що тут краще зробити?
Фото ілюстративне.
