fbpx
Життєві історії
Після весілля чоловік привів мене жити в гуртожиток, у нього там була маленька кімната. Я спочатку думала, що це тимчасово, але час минав, а Михайло й не думав нічого міняти

Зовсім нещодавно, навіть року не минуло відтоді, я вийшла заміж, скоріше від безвихідності, якийсь зовсім непростий період був у моєму житті, хоча не просто мені в цьому зізнатися. Не щастило мені зовсім в особистому житті: до кого я мала щирі почуття – навіть уваги не звертав на мене, кому я подобалася – мені не потрібен був зовсім. якось не складалося з цим.

І ось, до 32-х років баланс трохи зрівнявся: знайшла простого чоловіка, звичайного такого робітника, нехай без перспектив особливих він був, але він досить хороша людина, та вже й вибирати набридло, а в старих дівах, як люди говорять, залишатися мені зовсім не хотілося, якщо чесно.

Всі ці роки я жила в невеличкій двокімнатній квартирі з мамою, якось безрадісно все було у моєму житті, сіро та буденно, ніяких перспектив, ніякої радості. Подруги давно заміж повиходили, дітей народили, вже хтось розлучитися встиг за цей час, хоч якісь події у них в житті, а у мене все на місті, нічого абсолютно не змінилося. Та згодом і я знайшла своє жіноче щастя, якщо можна так сказати.

Головна проблема, яка згодом склалася – це квартирне питання. Чоловік мій Михайло живе в сімейному гуртожитку ще з дитинства. Колись він жив у кімнаті разом зі своєю мамою, але її давно не стало, тому до його 30 років так нічого і не змінилося. Михайло звик до цього, його все влаштовує: кімната 19 квадратів, п’ять сімей сусідів, на одну загальну невеличку кухню і маленький санвузол. Для мене це якось зовсім незрозуміло і неприйнятно. Але все ж хотілося якусь самостійність, незалежність від мами, і після нашого скромного весілля я переїхала до чоловіка. Так що там було переїжджати – взяти пару сумок і все. Мамин дім знаходився лише в двох зупинках до нашого гуртожитку, де ми стали разом жити з чоловіком.

Щиро кажучи – я ніколи не знала, що таке життя з іншими сім’ями. Дуже непросто, як виявилося згодом: в одній кімнаті люди щось святкують, щовечора збираються шумними компаніями, в іншій чомусь командують постійно усіма, хочуть, щоб жили лише за їх правилами, в третій підслуховують і пліткують про тебе, говорячи при цьому не завжди хороші речі.

Я подружилася тільки з однією старенькою бабусею, яка живе з маленьким онуком, дочка її кудись поїхала шукати кращої долі, а на свою маму залишила свого малюка. Вона мені підказувала: що можна, а що не можна робити, з ким спілкуватися, а з ким не варто взагалі навіть мати щось спільне, бо нічим хорошим це не закінчиться.

Сусідка, яка вважає себе найголовнішою серед нас всіх, яка тут з нами проживає, стала мені вказувати – куди і що можна ставити на кухні, мій чоловік одного дня зробив їй зауваження, щоб вона не вказувала та не докоряла мені в усьому, що я маю робити, почалося непорозуміння. Я потім в куточку своєї кімнати зробила кухню, так зручніше.

І все одно я не могла змиритися з таким непростим життям в гуртожитку – таргани, постійні сусідські гучні посиденьки, діти постійно бігають і кричать по коридору і кінця краю в тому немає. Кажу чоловікові: давай здамо цю маленьку кімнату в оренду, а самі собі орендуємо нормальне житло. Але чомусь гуртожиток ніхто не хоче орендувати або пропонують взагалі якісь суцільні копійки, а нормальне житло, яке ми могли б собі знайти, коштує дорого плюс комуналка.

Михайло вважав, що це неекономно, та й кредит теж – 20 років платити величезні гроші, можна і не впоратися з таким великим боргом, адже ніхто не знає, що нас в майбутньому чекає.

Я знаю, що це не економно, не по кишені, але можна ж і економити! Наприклад, здавати кімнату за ті ж копійки і жити у мами – вона не проти. Але мій чоловік так все сам не хоче жити зі своєю тещою. Влітку ми вирішили зробити ремонт в нашій кімнаті і ночували два тижні у мами. Між ними не було якихось непорозумінь, але відчувалася якась постійна напруга: мама намагалася його життя вчити, постійно щось радила і підказувала Михайлу: мовляв, що ти за цю роботу копієчну вхопився і тримаєшся, шукай роботу краще, де платять більше, або бізнес свій можна розпочати. Але я сама дуже добре знаю, що у мого чоловіка немає такого таланту до власної справи, це не всім дається, та й він любить свою роботу, звик до неї за багато років. Отримує Михайло грошей за роботу мало – це так, але в нашому містечку куди ще влаштуєшся? Загалом, моя мама з зятем не знайшли спільну мову зовсім, але з мамою ж будинку жити затишніше і економніше, міг би Михайло і закрити очі на все інше, аби нам усім разом дуже добре було.

Останнім часом я вже взагалі не можу жити в тому гуртожитку, хочу сказати усім, хто не стикався з таким життям, що це дуже складно. Чоловік починає розмову про дитину, каже, що пора нам вже й батьками стати, але куди її привести? Я згодна тільки на те, якщо дитина народитися в нормальних умовах, а не з тарганами і з такими недобрими сусідами.

Домовитися ніяк не виходить, ми дійсно не зможемо оплатити такий великий кредит або оренду, а я взагалі в бібліотеці працюю – куди вийшло влаштуватися, мені лише копійки платять. Був ще варіант – продати кімнату в гуртожитку і мамину квартиру, щоб купити дві однокімнатні, але мама категорично проти і я розумію її, якщо чесно. Все було б добре, якби сам Михайло погодився жити зі мною у моєї мами, а то у нас останнім часом так склалася ситуація, що справа до розлучення може дійти. Або я не права – можна якось жити в гуртожитку, там же теж люди живуть якось? Хоча мені складно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page