Все своє життя Лілія мріяла поїхати кудись подалі з дому, жила вона в дуже маленькому містечку. Сім’я жила дуже бідно. Мама самотужки тягнула трьох дітей, вдень працювала на заводі, а ввечері – санітаркою в місцевій лікарні. Батька Лілія ніколи не бачила, він просто втік, коли їй виповнився рік.
Грошей не було зовсім, тому Лілія одягалася настільки погано, що постійно терпіла підсміювання з боку однокласників, які відверто називали її жебрачкою. До того ж, дівчина була дещо повненькою, через що теж їй було непереливки з боку однолітків.
У класі з нею ніхто не хотів дружити, адже так не круто спілкуватися з убогою дівчиною. Кожного дня однокласники придумували для неї щось нове і не дуже приємне. Кожний день, проведений в школі, був для неї справжнім випробуванням. Вона приходила додому, плакала, а потім довго приходила в себе.
Дівчина мріяла, що наступить день, і все це припиниться, але повернувшись в школу, нічого не змінювалося. Однокласники продовжували в тому ж дусі. В один момент Ліля вирішила для себе, що зробить все можливе, щоб довести їм, як вони сильно помилялися.
Закінчивши 9 класів, Ліля поїхала в сусіднє містечко, вступила до технікуму, а ввечері підробляла офіціанткою. Минуло 12 років. За цей час Ліля вже встигла піднятися по кар’єрних сходах і вже була керуючою ресторану, закінчила заочно університет. Вона настільки покрасивішала, що всі чоловіки оберталися їй услід. Будучи вже забезпеченою леді, Ліля допомагала сім’ї, навіть мама могла дозволити собі більше не працювати.
Одного разу їй зателефонувала сестра:
– Лілечко, привіт! Уявляєш, нам в поштову скриньку кинули запрошення на зустріч випускників, особисто для тебе. Його організовує ваш класний керівник. Підеш?
– Якщо чесно, абсолютно не хочу! Не хочу бачити цих людей, – спокійно відповіла Ліля.
– Ти що?! Зовсім забула? Пам’ятаєш як ти мріяла їм усім носа втерти, це твій зоряний час. Я б точно пішла! – вмовляла сестра.
– Ну добре, але якщо, щось піде не так, все буде на твоїй совісті, – посміхаючись сказала Ліля.
У призначений день, Ліля прийшла в школу. Підійшла до кабінету і довго стояла перед дверима. Вона подумки заспокоювала себе і змушувала зайти в цей ненависний клас. Зважилася. Відчинила двері.
За партами вже сиділи її однокласники. Вона боязко зайшла. У кабінеті повисла незручна тиша. Ніхто з однокласників не міг її впізнати, чувся здивований шепіт.
Перед ними стояла тендітна довгонога красуня з чарівними блакитними очима. Рука Лілі злегка здригнулася від пильної уваги присутніх, вона мало не впустила свою маленьку сумочку від Шанель.
– А Ви хіба з нами вчилися? – здивовано запитав Павло, той самий, який придумував Лілі різні неприємні прізвиська в школі.
Лілія зібралася духом, і рішуче пройшла через весь клас, не реагуючи на питання Павла. Вона хотіла привітатися зі своїм улюбленим учителем.
Лілія підійшла і міцно обняла Олександра Васильовича.
– Здрастуй, Лілечко! Я дуже радий тебе бачити! – сказав він.
Колишні однокласники аж присіли від несподіванки і заздрісно дивилися вслід Лілі. Ніхто й припустити не міг, що це вона.
Незабаром всі попрямували в кафе, що знаходиться неподалік від школи. Весь вечір всі захоплювалися Лілею. Розтовстілі дівчата намагалися дізнатися у неї секрет перевтілення від «пиріжка» до стрункої красуні.
А хлопці, раз у раз, приділяли їй знаки уваги і намагалися витягнути її потанцювати. Сперечаючись між собою, немов діти, хто наступний її запросить.
Лілю буквально нудило від того, що відбувається, вона тримала образу всередині себе довгі роки. А зараз дивлячись на всіх цих людей, розуміла, що вони недостойні навіть секунди її часу і уваги.
– Ось бачиш, Лілечко, життя все розставило на свої місця, тепер ти королева, – з ніжною посмішкою вимовив вчитель!
Фото ілюстративне – goodfon.
