fbpx
Життєві історії
Після того, як все відкрилося, Вадим просив мене не приймати ніяких рішень і нічого не говорити його мамі. Наближалося Різдво, він не хотів псувати свята, а далі обіцяв, що ми подумаємо, як все правильно вирішити

Про зраду свого чоловіка я дізналася в Новорічну ніч, випадково зовсім. Ми сиділи за святковим столом і йому на телефон прийшло повідомлення, я краєм ока побачила початок “привіт, коханий…”.

А далі була важка розмова. Після тринадцяти років шлюбу Вадим зізнався мені, що більше мене не любить. Інша жінка у нього давно, але він не знав, як мені сказати, що хоче розлучення.

У спільній власності у нас і будинок, і машина, і невеликий бізнес. Я у все це мало вклала, в основному на все, особливо на початках, нам давала гроші мама Вадима. Свекруха у мене чудова жінка, і дуже заможна. А ще, вона надзвичайно мудра жінка. В свій час від неї пішов чоловік, батько Вадима, проміняв її на іншу, і їй довелося всього самій добиватися.

А щоб Вадим не зробив так само як і його батько, всю власність вона на нас двох записала. Але, правду кажучи, всі ці роки я працювала в нашому сімейному бізнесі майже круглодобово, більшість справ вирішувала я. Одним словом, до цього Нового року ми жили дружною родиною.

Після того, як все відкрилося, Вадим просив мене не приймати ніяких рішень і нічого не говорити його мамі. Наближалося Різдво, він не хотів псувати свята, а далі обіцяв, що ми подумаємо, як все правильно вирішити.

Так ми дотягнули до кінця зими, а далі життя само дало підказку. Почалася війна, я в перший же день рвонула за кордон, не взявши з собою практично нічого крім документів і кількох сотень доларів на перший час. Так, я втікала, але не так від війни, як від свого чоловіка. Мені хотілося втекти від цього сорому на край світу.

Я приїхала в Польщу, а через місяць отримала візу і переїхала в Канаду. До чоловіка я не збиралася повертатися. Я не можу пробачити йому зради. Хотіла все забути і почати нове життя в новій країні, я вмію працювати, знаю, що буде важко, але роботи я ніколи не боялася.

Та доля зіграла з нами цікаву гру. В Канаді я зрозуміла, що чекаю дитину. У нас з чоловіком дітей не було, і я вже з цим змирилася. А тут таке диво.

Народжувати мені наприкінці вересня. Чоловікові я досі про це нічого не сказала, я з ним не спілкуюся. Свекруха, правда, часто мені телефонує, питає, коли я повернуся. Вона теж нічого не знає ні про те, що у Вадима є інша жінка, ні про те, що у неї скоро онук з’явиться.

Тепер щодня я думаю, що мені з цим усім робити. Народжувати я буду в Канаді, а далі що? Чи зможу я тут одна, та ще й з немовлям, дати собі раду. Правда, я знайшла українців, вони обіцяють, що допоможуть мені. Вони і так вже багато доброго для мене зробили. Та все одно мені страшно. Не знаю, як правильно зараз вчинити.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page