fbpx
Життєві історії
Після того, як Василь мій залишився без роботи, я сказала йому, що ми маємо залишити наше місто і переїхати в інше. Та він відмовився категорично. Мама сказала, щоб я брала дітей і їхала сама, а подруги пообіцяли дивитися за моїм чоловіком. Але я не хочу залишати його одного в дома, бо добра від того не буде

Василь – мій чоловік, майже рік вже сидить без роботи, його звільнили, бо були труднощі на фірмі.

Мені колись здавалося, що безробіття – це лише тимчасове явище, проте у нас це виявилося справжньою проблемою.

Хочу розповісти все по порядку. Коли Василь втратив роботу, то перше, що я запропонувала йому зробити – переїхати. У нашому містечку шукати особливо нічого, і якщо є можливість краще жити, і немає роботи, то можна шукати щастя в іншому місці і зробити в житті важливий вибір.

Крім того, нашим дітям скоро вступати до університету і краще, якщо ми заздалегідь переберемося ближче до того міста, де діти будуть навчатися, усім разом нам буде легше, адже все одно дітям там потрібно буде шукати житло в оренду.

І, здавалося б – план є, гроші на перший час і мотивація – все, що необхідно для гарного старту, однак щось зупиняло. Пошуки роботи були безуспішні. Все це вилилося в те, що Василь втратив надію в краще життя і все частіше засиджувався з друзями аж до ночі.

У Василя характер непоганий, але мені все більше здається, що він проміняв свою сім’ю на посиденьки з друзями і сивеньку. Я намагаюся йому довести, що потрібно рухатися далі, адже у нас ще діти є і ми маємо йти вперед заради них, бо їм дуже потрібна наша допомога та підтримка. Він же, навпаки, нічого не хоче. Я просто не розумію, як так можна. У людини є можливості – більшість в нашому місті багато б віддали за це, однак у нас це є, і ми цим не користуємося. Чому?

Я не розумію чому я і мої діти повинні жити ось так через свого чоловіка та батька. Ми не заслужили подібного.

Моя мама з татом кажуть мені, щоб я їхала одна, тому що часу розібратися з усім у нас практично немає – гроші закінчуються, а дітям навчатися цього року потрібно, хоч я щось зароблю для них. Безумовно, я розумію, що так робити неправильно. Що залишити Василя в непростий період в житті не можна, але і часу на вирішення цієї проблеми у мене теж немає. Якби він тільки погодився поїхати з нами, ми б разом з усім впоралися б.

Мої подруги стверджують те ж саме, як і їхні чоловіки. Вони обіцяють за ним доглянути, поки нас не буде, але знову ж таки, наскільки це правильно?

Наші діти не хочуть що-небудь мені говорити, тому що не хочуть вступати ні на одну сторону. Я їх розумію, адже вони вважатимуть, що зрадили одного з батьків. З іншого боку – це їхнє майбутнє, і вони повинні неодмінно в ньому брати участь.

Одна я не зможу всього виправити, мені потрібна підтримка моїх близьких, адже мені теж зараз непросто. Тільки так я зможу хоч щось зробити і, можливо, впоратися з непростою життєвою ситуацією, яка склалася в нашій родині.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook