Моя сестра – людина з дуже непростим характером, зараз вона доросла вже людина, але спілкуватися з нею важко. І, якщо я можу відвернутися від неї у будь-який момент і перестати спілкуватися зовсім, то мої батьки не можуть цього зробити, адже вона – їх рідна дитина і вони готові допомагати їй завжди і усім. От мені і їх найбільше шкода.
Тато й мама у нас люди дуже спокійні, добрі, хороші. В дитинстві вони давали нам все найкраще, старалися, як могли, аби у нас з сестрою було все не гірше ніж у інших дітей. Я була дуже вдячна їм за це, горнулася до них, а от сестра завжди була якоюсь холодною. Звісно, що Уляна любила маму і тата, але якось зовсім не цінувала ні їх старань, ні їх непросту працю.
Мама з татом мріяли дати нам гарну освіту, адже це хороший старт і запорука гарного майбутнього для нас. Навчалися ми в іншому місті і, якщо я частенько намагалася приїхати до батьків і щось їм допомогти, то сестра завжди старалася на вихідні залишитися в місті, і гуртожитку, казала, що у неї якісь там справи.
Згодом Уляна вийшла заміж, стала трішки добрішою, уважнішою до рідних людей і батькам тепер стало трохи легше. Вона жила в квартирі чоловіка, зять непогано заробляв, та й сестра працювала. Народилося в них двоє діток, наче все добре було, як думали ми.
Та згодом сестра з чоловіком розлучилася, не склалося в них, зять скаржився, що хотів зберегти шлюб, як міг, але Уляні постійно щось не подобається, вона не може жити спокійно.
Сестра повернулася до батьків і для мами з татом це був дуже непростий період, адже у них тепер з’явилося дуже багато обов’язків та роботи. Батьки вже немолоді, їм важко все дається, але розуміння зі сторони доньки вони не бачать. Згодом батьки позичили трохи грошей, взяли свої заощадження і вирішили сестрі купити окрему квартиру, думали що так легше буде всім. Я вже була заміжньою, ми з чоловіком взяли квартиру в кредит, самі його платили, але ми не були проти, щоб батьки купили квартиру для сестри, бо я бачила, як важко моїм рідним.
Згодом Уляна перебралася в своє власне житло, батьки ще й досі мають великий борг за ту квартиру, допомагати доньці грошима, як раніше вже не можуть. Та Уляна все одно постійно незадоволена, вважає, що їй всі винні. Щовихідних приводить дітей до дідуся з бабусею, залишає їх там з ночівлею, бо хоче відпочити.
Зараз Уляні 35 років, коли я з нею просто говорю, пояснюю, що батьки тут зовсім ні до чого і не мають для неї старатися, вона навіть слухати не хоче. Про мене вона людям та рідним теж говорить недобре, мовляв я не розумію її, бо живу щасливим життям.
Мені шкода маму з татом, навіть не знаю чим можу їм допомогти. Я дуже добре розумію, знаю, що вони не можуть відвернутися від власної дитини у непростий період в її житті, але прикро, що доросла людина цього не розуміє, а лише ходить постійно незадоволена. Батьки ж не винні, вона сама обрала такий шлях. Хочу їм допомогти, а як – не знаю.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
