На краю нашого невеликого села стояла маленька стара хатина баби Орисі. Всі люди її минали, обходили стороною. Старалися звернути з дороги ще до її вулиці, навіть близько до неї ніхто не підходив, в ту сторону ніхто не дивився, наче й не було тієї маленькою вулички для сільських людей.
Про Орисю недобра слава в селі ходила, а все через Катерину.
Катерина була справжньою красунею і хорошою господинькою, але з бідної родини. Не було у неї ні батька, ні матері, виховувала її з малечку рідна батькова тітка.
У тітки Катерині жилося дуже непросто, у тої і без неї було п’ятеро своїх дітей, але найважча і найскладніша робота діставалася племінниці.
В маленькій тітчиній хатині було так багато людей, що ніде було яблуку впасти. Катерина завжди спала в коморі, на старому кожушкові, вкривалася стареньким покривалом, яке постійно шила, адже там була дірка на дірці.
Тому, коли її засватав єдиний син Орисі, молоденька Катерина сяяла від щастя, бо Івана вона щиро кохала.
В селі всі знали, що Орися недобра жінка, але Катерина не зважала зовсім на це, бо знала добре, що ставитиметься до матері свого чоловіка з величезною повагою та турботою, тому зуміє розтопити увесь лід.
Коли Катерина переступила поріг свекрухи, вона відразу незлюбила її. Але дівчину це не засмучувало, вона тепер тішилася тому, що у них з чоловіком окрема кімната і їй не доведеться спати в коморі на підлозі.
І Катерина щодуху взялася господарювати. Ранесенько вставала, бралася за господарство, готувала їсти, а під вечір лише з городу поверталася, щоб всім їсти приготувати.
Усі люди в селі бачили, яка у Івана гарна та працьовита дружина. Усі крім Орисі, вона навіть недобре на невістку дивилася, хоча їла і сніданок, приготовлений Катериною, і вечерю. Не вдалося невістці розтопити її холодну душу.
А потім народився в подружжя маленький синочок. Жінка думала, що мати зрадіє дитині, але та щодня лиш про те говорила, що він не схожий на її сина: у нього очі голубі, а у її сина чорні, і дарма, що сама Катерина була голубоокою. Така доля, синочок був схожий на неї, а не на свого батька.
І так день за днем Орися все говорила і говорила Іванові, щоб добре пригледівся до маленького хлопчика, бо вона знає, що він не їх роду.
І таки вплинули материні розмови на самого Івана. Він став віддалятися від дружини і від сина. Як Катерина не намагалася переконати чоловіка, що він помиляється, але їй це не вдалося. А коли не стало її бабусі, Катя перебралася в її хату, в сусіднє село, бо такої сім’ї більше не хотіла.
А через рік жінка вийшла там заміж. Люди говорять, що чоловік у неї добрий і працьовитий, а як синочка їх любить, то й годі казати, вже й донечку вони чекають.
Іван не міг більше жити з матір’ю в одній хаті, поїхав у Польщу з чоловіками з села на будову, грошей заробляти, відтоді ніхто про нього нічого не чув, до матері він більше не повертався жодного разу, старенькій навіть прихилитися тепер немає до кого. Але ніхто в селі її не шкодує, ніхто не допомагає.
А Катерина вже вдруге стала мамою. Така щаслива по селу ходить зі своїми діточками.
Таки зустріла вона свою щасливу долю, хоча важкою ціною. Але тепер у неї все добре, її люблять та цінують.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
