Нашої мами не стало пів року тому, батько залишився сам, і ми вирішили забрати його до себе, адже справлятися з домашнім господарством йому без мами важко. Ми хотіли як краще, але я і подумати не могла, що виникнуть такі проблеми на побутовому рівні.
Тато звик все життя, що мама робила так, як він скаже. Але я у себе вдома і у мене свої порядки і правила, тому прогинатися перед татом і ходити стрункою ми не збираємося. А він ображається – його не поважають, на його думку не зважають.
Два роки тому тато і сам сильно занедужав, мама ледве поставила його на ноги. Зараз уже все майже нормалізувалося, але ходить він важко, а правою рукою робити майже нічого не може, вона погано слухається.
Поки мама була жива, вона його обходжувала, готувала, прибирала. Але коли її не стало, ми зрозуміли, що один тато не зможе жити. Було вирішено забрати його до нас, бо їздити щодня з передмістя на квартиру було дуже складно і довго.
Тато опирався, але після його вимог дати спокій, пожив тиждень один і одумався. Його квартиру закрили, зібрали речі та перевезли до нашого з чоловіком будинку. Благо місця там усім вистачить.
Все життя тато вважав себе у сім’ї головним, командував мамою, вводив якісь правила, роздмухував щоки. Я ж знала, що мама просто дозволяє йому так поводитися. Вона його любила, її така татова поведінка не напружувала, вона ставилася до цього спокійно і навіть із гумором. Тим більше, мама завжди знала, як переконати його прийняти потрібне їй рішення. Напевно, це є гармонія у відносинах.
Погано було те, що переїхавши до нас, тато все ще продовжував вважати себе у сім’ї головним. Він кілька днів пообжився, а потім став насаджувати свої порядки.
Ми з чоловіком обоє працюємо на віддаленні, часто працюємо ночами, тому що і швидкість інтернету вища, і нічого не відволікає. Звичайно, якщо ти працюєш до четвертої ранку, то й спиш потім годин до одинадцятої, якщо ніяких термінових справ немає. Ми з чоловіком до такого графіка звикли, вже не перший рік живемо. Все встигаємо, все нас влаштовує.
Але тато вирішив, що стільки спати можуть тільки ледарі. Сам він звик вставати пізніше половини восьмої. Він, як сам нам висловлював, цілий тиждень терпів, спостерігав, а потім вирішив наставляти істинний шлях. Став нас будити о восьмій ранку, вважаючи, що й так дав виспатися.
Нам чотирьох, а то й трьох годин сну явно обмаль. Я батькові й так уже пояснювала, і так, що ми вночі працюємо, тому тепер ми хочемо поспати.
– Я вас привчу до нормального режиму! Це для вашого блага!
Два тижні ранку в нас починалося о восьмій ранку з того, що тато заходив до нас у кімнату, вмикав світло і вимагав прокидатися. Поки чоловік ховався під подушкою, я акуратно виправджувала батька з кімнати, ми хвилин двадцять сперечалися, він мене ображався, а я йшла досипати.
Потім батько образився остаточно, і перестав нас будити, натомість взявся за наш режим харчування та раціон. Ми з чоловіком не любителі супів, тому це не найчастіша страва у нас у холодильнику.
Тато ж звик їсти суп щодня. Та не проблема, наготую, нехай йому буде смачно. Але ж татові мало самому їсти суп. Йому треба, щоб уся сім’я його їла. Причому в один із ним час, тобто о пів на першу. У нього якраз обід, а в нас ще в цей час не завжди сніданок буває.
Також тато намагався контролювати, скільки світла ми напали, скільки води вилили. А ми з чоловіком не розуміли – ну яка йому різниця, за все це ми платимо зі своїх грошей. Ну, немає в нас бажання вимикати воду в душі, коли ми намилюємося, і зуби чистити в темряві теж немає жодного бажання.
Тато висловлює свою авторитетну думку з приводу, а потім ображається, що до нього не прислухаються. Може тиждень, а то й два ходити з гордою поставою, мовчазний, як пам’ятник самому собі. Одного разу навіть голодування мені влаштував на три дні, вже не пам’ятаю, чим ми його зачепили.
Чоловік уже став на цілий день їхати до міста, щоб не траплятися під руку тестю. Я теж би із задоволенням так вчинила, але це не красиво. І тато ще сильніше ображатиметься, хоча він і так вічно ображений, що з ним у цій сім’ї не рахуються.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
