Після того, як мій чоловік сказав мені, що нам треба якийсь час пожити окремо, я поїхала в село до дідуся.
Він мене виростив, бо моїх батьків не стало дуже рано. І саме дідусь навчив мене усього, що я зараз вмію.
Дідусь Василь у мене просто золота людина – такого господаря, як він, ще пошукати треба. Його подвір’я видно здалеку, в хаті теж завжди чистенько, а в погребі завжди стільки закруток (які він сам робить), що не кожна господиня в селі може таким похвалитися.
Я вийшла заміж ще 10 років тому, і відразу ми з чоловіком стали жити в місті. Дідусь нам передавав свою городину, закрутки, і інші домашні продукти.
Мій чоловік йому особливо ніколи не подобався, але дідусь мовчав, бо бачив, як я його люблю.
Не скажу, що ці 10 років ми з чоловіком жили погано, ні. Але була одна проблема – у нас чомусь не було дітей. Ми зверталися до лікарів, та вони не бачили якоїсь серйозної проблеми.
І ось, коли у мене вже самої опустилися руки, мій чоловік, замість того, щоб підтримати мене, сказав, що нам треба пожити окремо певний час – він хоче подумати, як жити далі.
Останнім часом я дуже багато працювала, і геть виснажилася. Тому я взяла відпустку і поїхала в село, адже була впевнена, що так, як вміє мене заспокоювати дідусь, так ніхто не вміє.
По дорозі я згадувала ще один найгірший день в моєму житті, коли не стало моєї мами.
Дідусь тоді обійняв мене, подивився мені у вічі, і сказав:
– Все буде добре, донечко! Віриш мені?
І я вірила, хоч було дуже боляче. Та дідусь не кинув мене, він робив зі мною уроки, потім поступав в університет, потім зробив мені найкраще у світі весілля! Я навіть не уявляю, що б я робила без його підтримки!
Зараз, коли у мене настали важкі часи, я теж без зайвих роздумів поїхала до свого дідуся лікувати зранену душу.
Він нічого мене не питав, а наказав мити руки і сідати за стіл. На диво, дідусь Василь дуже гарно готував. Смачніше за його картопельку в мундирах, запечену в печі, я навіть в дорогих ресторанах не їла.
Обов’язковим атрибутом у дідуся також був чай з ромашки. Після нього я просто забувала про всі свої проблеми.
Зранку ми з дідусем прокидалися разом із сонечком, і йшли або на річку, або в ліс по гриби.
Кілька ночей дідусь стелив мені на сіні, там сон чомусь найміцніший.
Свіже повітря, чиста водичка, малина, ромашка, спів пташок і запах сіна зробили свою справу – я наче ожила! І це всього за тиждень!
А вчора я дізналася, що я вже місяць, як не одна, а ношу в собі дитину!
Першим, хто про це дізнався, був мій дідусь. Він неабияк зрадів цій новині.
Чоловікові я ще не сказала, і не впевнена, чи варто йому щось говорити – занадто ненадійним він виявився.
Дідусь обійняв мене і сказав:
– Дитинко, яке б рішення ти не прийняла, ти маєш знати, що все буде добре! Віриш мені?
– Вірю, дідусю, вірю, рідненький! Тепер у нас з малюком все буде добре.
Чи говорити щось чоловікові, я ще не вирішила. Поки я насолоджуюся цим своїм дивовижним станом! Все, що зараз відбувається навколо мене – це справжнє диво.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
