На сьогоднішній день в мене склалася досить непроста ситуація. Зараз мені потрібно зрозуміти двох своїх рідних людей: свого чоловіка Романа та свою рідну сестричку Поліну.
І між ними мені зараз просто потрібно зробити вибір. Можливо, ви мені допоможете, розсудіть – як мені правильно вчинити, бо виходу я поки не бачу.
Я все досить таки добре розумію, що після вибору мені доведеться з кимось або розлучитися, або посперечатися, але так вже складаються обставини. Я, звісно, хотіла б мати третій шлях.
Поліна старша за мене на три роки. Сестра постійно мала образу на мене, навіть через маму й тата наших, тому, що вони більше приділяли мені уваги, а не їй. Як до найменшій дитині в сім’ї.
Пам’ятаю, що Поліна навіть у мене іграшки забирала дитячі та нецікаві їй зовсім, мовляв – погратися, але робила вона це для того, щоб мені не дісталося, і щоб я сумувала. І все одно я дуже сильно люблю Полінку, вона дуже важлива людина в моєму житті.
Така ж заздрість проявилася, коли я почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком Романом. Вона його в усьому критикувала перед нашими батьками, що я навіть слухати того всього не хотіла зовсім.
А коли ми усім повідомили про свої заручини вона взагалі всім почала говорити, що наш шлюб триватиме максимум рік й не більше.
Ми ставилися до її поведінки поблажливо, з розумінням великим, адже й так все було зрозуміло: мені 22 роки, я вже виходжу заміж, а моя 25-річна сестра – стара діва, можна сказати, і навіть ні з ким тоді не зустрічалася. Тому ні я, ні моя родина особливої уваги словам Поліни не приділяли.
Ми спочатку жили зі свекрухою разом, але вона знайшла собі чоловіка, вийшла заміж та поїхала від нас в інше місто, залишивши нам свою двокімнатну квартиру, адже жила вона тепер у свого чоловіка.
А другу двокімнатну квартиру, якраз в той час, на нас переписав дід чоловіка, а сам купив будинок в селі і теж переїхав.
Тепер разом у нас 2 квартири, які ми, зрозуміло, не стали продавати: ну хіба мало як може закрутитися, свекруха повернеться, може не складеться в неї там особисте життя, або дідусь передумає і захоче повернутися жити додому.
Ми з Романом тоді відразу вирішили здавати одну квартиру в оренду. Та й дохід хороший з того кожен місяць: син росте, йому вже 12 років, підтримка потрібна хороша йому.
А на той час сестра моя вирішила, що вона має право жити краще за мене. Поліна потім вийшла заміж через рік після мого весілля за першого ліпшого, якщо так можна сказати, я навіть знала добре, що це не з великого кохання і мені щиро було її дуже шкода.
Поліна народила аж трьох дочок. Їм зараз 8, 6 і 3 роки. Живуть вони в дуже маленькій квартирі, “гостинці”, батьки скинулися грошима: в крихітній кімнаті з маленькою кухнею та спільним санвузлом.
Я не розумію – якщо немає більше ніяких в житті перспектив, навіщо мати аж трьох дітей, адже їм потрібно добре забезпечити життя.
Її чоловік заробляє лише якимись підробітками, а вона сидить вдома постійно зі малими дітьми. І не розумію я їх зовсім, якщо чесно, і дуже шкодую одночасно, особливо своїх маленьких племінниць.
Наші батьки іноді їм дають гроші, на це і живуть вони усі разом зараз.
Але, як тільки вже сама Поліна дізналася, що ми здаємо квартиру в оренду, так відразу прийшла до нас, ще й дітей взяла з собою.
До слова, ми довго це приховували, зовсім нікому не розповідали, квартиранти вже у нас місяці чотири як живуть на цій квартирі та справно і вчасно платять хорошу оренду. Все там дуже акуратно, вони хороші люди. Але все одно вони дізналися. Ну так от, приходить вона і каже:
– Чула я, що здаєш квартиру? Н-да, а ми там в тісноті усі разом живемо, бочок на унітазі зламався, відром воду змиваємо. У районі, де ви своє житло здаєте, є хороша школа мистецтв, середня дочка танців навчитися хоче, а старша грати на якомусь інструменті, вона про фортепіано мріє. Та й садок там набагато кращий ніж у нас. Ну ось що, сестричка, ми з тобою рідні люди, допоможи ти вже нам. Зараз би ми переїхали до вас на вашу квартиру, зрозуміло, поки безкоштовно, а там я вже на роботу вийду, чоловік щось собі знайде. Будемо платити вам за житло оренду, ніби, правда, чисто символічно. Ми ж рідня, а це святе! Загалом, ви подумайте, а ми речі поки зберемо.
Ось так виходить! Душею я розумію – дуже складно жити вп’ятьох в умовах не дуже добрих, в такій квартирі малій. Те, що чоловік сестри не може бочок полагодити, це і усім зрозуміло, у нього взагалі бажання щось змінювати в житті немає і мене це дуже дивує просто.
А дітей мені дуже шкода – не передати як, та й сестру також. Але розумом розумію, що дай їм ключі від квартири, вони там таке мені зроблять, що буде, як їх квартира скоро. І мінус ще наші дуже хороші на сьогоднішній день доходи з оренди.
Я все розповіла Романові про прохання сестри. Він мене зовсім не підтримав, а навпаки, ще й розсердився трохи:
– А підлогу їм ще не помити?
Я стала захищати сім’ю Поліни, адже мені шкода її, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не стануть.
Але чоловік мав іншу думку, на жаль:
– І ти цьому віриш? Твоя сестра ще 4-ту дитину народить, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані сидіти, його, як я бачу, цілком влаштовує все. Уявляєш, як вони нам квартиру зіпсують з дітьми? Потім грошей потрібно скриня, щоб все те полагодити і замінити. Загалом, я категорично проти! І все.
В принципі, Роман мій правий, але він навіть й зрозуміти не хотів – як їм зараз.
Загалом, сьогодні вранці дзвонила мені Поліна знову. Питала, де можна взяти коробки великі паперові, щоб свої речі упакувати, адже їх багато у них. Зрозуміло, що в магазинах, і вона це добре знає, просто черговий раз натякнула, що їхня сім’я готова до переїзду.
Я посоромилася поки їй сказати, що ми не хочемо, щоб вони переїжджали на нашу квартиру. І своїм батькам не можу сказати, яке рішення ми прийняли з Романом, не люблю зайвий раз їх засмучувати, а їм буде це неприємно.
Не хочу тепер і з Романом зіпсувати відносини через сім’ю сестри, адже розумію, що й він правий. Ось що робити мені тепер, що кому казати? Яке рішення тут буде вірним?
Фото ілюстративне.
