У моїх батьків є великий будинок, в свій час вони його збудували, бо розраховували на те, що ми, діти, зі своїми сім’ями теж житимемо з ними. Маючи трьох дітей, і великий будинок, батьки були впевнені, що забезпечили собі старість.
Нас у сім’ї троє дітей – старша сестра, я та брат. Між собою ми завжди жили дружно. Але коли ми виросли, то роз’їхалися, і зараз все дуже змінилося.
Ользі, моїй старшій сестрі, свекри подарували будинок, то ж у них з чоловіком проблема з житлом вирішена. Брат теж одружився, наші батько та мати допомогли купити квартиру та машину.
Таким чином, біля батьків залишилася я одна. Я жила з ними в селі та їздила на роботу до міста. З особистим життям у мене не складалося, заміж я не вийшла і коли мені було 30 років, взяла кредит у банку на свою квартиру. Батьки мені не допомагали, бо хотіли, щоб я жила з ними.
Але мені набридло витрачати щодня майже три години на дорогу, і я спочатку винаймала квартиру, потім вирішила купити свою.
Оскільки я працюю в банку, кредит мені дали безвідсотковий. І лише наприкінці батьки допомогли його виплатити та дали грошей на ремонт. Але це однокімнатна квартира.
Чотири роки тому не стало батька. Ми всі спадкоємці, але вирішили відмовитися на користь мами, щоби менше було тяганини з оформленням кожному на свою частку. Та й мама натякнула, що тепер вона господиня і сама розділить будинок, коли настане час. Але цього літа молодший брат із сім’єю почав займатися ремонтом та перебудовою маминого будинку.
Мене насторожило те, що брат був дуже невдоволений, коли приїжджала я. Намагався командувати, а коли я скаржилася мамі, вона відповідала, що він єдиний чоловік у сім і треба його слухати. Я просто перестала їздити, тільки дзвонила мамі, хоча раніше вся робота на городі, допомога матері по господарству була на мені.
Нещодавно зателефонувала старша сестра і сказала, що брат вирішив здавати свою квартиру у місті та переїжджає до матері. Вона запропонувала мамі та братові розділити будинок на всіх, а потім нехай він живе у своїй половині або виплатить нам гроші.
Якщо я отримала хоч якусь допомогу, то сестрі не дали нічого, вважаючи, що в неї і так є де жити. Але зараз у неї одружилися обидва сини та у будинку не так багато місця для трьох сімей.
Тому сестра справедливо розсудила, що має право на свою частину батьківського будинку, щоб купити їм із чоловіком невеликий будинок чи однокімнатну квартиру у місті.
Але брат їй сказав, що ніхто нічого не отримає, а він сам за будинок буде доглядати нашу маму. Мама ж сказала, що згодна на такий варіант, адже ми не з нею живемо, а вони поряд будуть. Та й онуків вона дуже любить.
Сестра пропонує піти в суд, а я не можу на таке наважитися. Нехай мати вирішує сама. Хоча мені вже 42 роки, сім’ї немає і не буде, я теж розраховувала на свою частину спадщини, хто знає, як далі все буде.
Може б і я переїхала до мами, а свою квартиру здавала. Адже, крім неї, у мене більше нікого і нічого немає. Та й не думаю я, що невістка маму краще догляне, ніж рідна донька.
Я дуже засмучена поведінкою мами і брата, але швидше за все, я нічого робити не буду. А сестра сказала, що відстоюватиме своє право спадщину. Я її не підтримую, але розумію.
Виходить, що спадщина дістанеться тому, хто хитріший, а хитрішим виявився з нас усіх наш брат, який скористався моментом і вирішив все прибрати до своїх рук.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
