fbpx
Життєві історії
Після того, як бабусі не стало, її хату ми вирішили не продавати. В сім’ї було семеро дітей, то ж особливої виручки від продажу ніхто б не отримав. Тому ми вирішили зробити все по-іншому і зовсім про це не шкодуємо – у виграші залишилися всі

У нас дуже велика родина, бо в моєї бабусі було аж семеро дітей. В селі у нас є гарний будинок, великий сарай, багато худоби і гектар землі, де є чудовий фруктовий сад. Такий собі куточок раю на землі… Навпроти її будинку, стояв зовсім вже постарілий, занедбаний будиночок, город весь давним-давно заріс бур’янами.

Але я пам’ятаю й інше час, коли в дитинстві, влітку, ми приїжджали до бабусі, то завжди дуже дружно гралися зі своїми сусідами, влітку там теж у бабусі гостювали онуки.

У неї було чотири дочки, у старших уже були сім’ї, а ось молодша любила випити. Після того, як не стало їхньої матері, у них почався поділ будинку. Кожен тягнув ковдру на свій бік, і в підсумку відносини між ними сильно зіпсувалися, вони практично перестали спілкуватися між собою, так і не вирішивши, що робити з будинком.

І ось настало літо, коли в будинку стояла повна тиша, ніхто не приїхав, тепер там не було чути дитячих голосів, не було диму з печі, земля, перший раз за багато десятків років, була не зорана.

Наша бабуся з сумом дивилася на порожній будинок, зітхала і притискаючи нас до себе тихо говорила:

– Коли мене не стане, будинок на час залишиться без господині. Любі мої, я не хочу, щоб цей будинок став зерном розбрату серед моїх дітей і онуків, я не хочу, щоб він був покинутий, як сусідський будинок. В цьому будинку народилися і виросли ваші батьки. Ваш дід вклав в нього свою душу і не тільки.

Є речі, набагато важливіші за гроші, це любов, дружба, взаємоповага, доброта. Дуже важливо мати ці якості, тоді буде щастя. Чи не буде смутку у вашому житті. Ваших батьків ми з дідом виховували в повазі і величезній батьківській любові, своїм прикладом намагалися прищепити їм доброту, взаємодопомогу і почуття справедливості. Дивлячись на них зараз, я бачу, якими гідними людьми вони виросли, дідусь ними б пишався.

– Бабусю, а ти досі любиш дідуся? – мені чомусь тоді стало це дуже цікаво.

– Так, дуже люблю і сильно скучаю. Шкода, що він не дожив до своїх онуків, катав би вас зараз на своєму тракторі, – посміхнулася бабуся і її лице ніби ожило при згадці про чоловіка. А в минулому році її не стало. Вони, нарешті, зустрілися після довгої розлуки, з дідусем.

А цього літа ми повезли своїх дітей в село, там у нас повно справ, картоплю потрібно садити, овочі різні. За фруктовим садом дивитися. Будинок ми всі дружно вирішили не продавати, не ділити, щоб він не був порожній. Там завжди хтось є, наші батьки вже на пенсії, ось вони між собою і вирішують, хто в наступному сезоні буде там жити.

На всі свята ми збираємося як і раніше за великим столом, старше покоління готує щось смачненьке, накриваємо стіл, смажимо шашлики. Тільки бабусі дуже не вистачає. А будинок живе.

Наше рішення не продавати будинок було дуже правильним – адже в цій ситуації у виграші залишилися всі. Головне – у нас є велика, дружна родина.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page