Коли мій син мені зателефонував, і сказав, що нам треба поговорити, я нічого доброго від нього не чекала.
Останні років вісім ми з ним не спілкувалися, бо я вигнала його з дому і відтоді ми з ним не бачилися.
Юрій у мене єдиний син. Ми з чоловіком ніколи не жили в розкоші, ми працювали на заводі, жили в звичайній невеликій двокімнатній квартирі.
Проте намагалися зробити так, щоб у нашого сина було все необхідне. Ми сподівалися, що коли Юрій виросте, то зможе сам себе забезпечити. Тому я зробила все для того, щоб у нього була вища освіта.
Син поступив в університет, закінчив його, і став начебто шукати роботу, але цей процес затягнувся у нього у часі.
Два роки син сидів вдома без роботи. Я вже почала не жарт хвилюватися. Він спав до обіду, а вечором йшов гуляти і приходив пізно вночі.
Додому син не приносив жодної гривні, але в цей час хотів добре їсти і гарно одягатися.
Я мовчала, сподіваючись, що от-от все налагодиться. Але ставало лише гірше.
Одного разу син прийшов нетверезий, став звинувачувати нас у тому, що ми – погані батьки, бо нічого йому не дали.
Тоді вже чоловік не витримав і сказав сину, щоб той збирав свої речі і йшов на свій хліб.
Сама від себе не сподіваючись, я стала на сторону чоловіка. Далі терпіти таку негідну поведінку сина у мене не було бажання.
Юрій зібрав речі і пішов.
Відтоді він не брав від нас слухавку і не виходив на контакт взагалі. Його колишні друзі теж не знали, де він, і що з ним.
Так минуло 8 років. І син сам нас знайшов. Зателефонував, і сказав, що нам треба поговорити.
Я йшла до нього на зустріч і була впевнена, що у нього фінансові труднощі і що зараз син проситиме у мене грошей.
Зайшовши в кафе я не відразу впізнала свого сина. Переді мною сидів дорослий чоловік, дуже гарно одягнений, у нього навіть погляд став іншим, якийсь просвітлений.
Юрій розповів мені, що у нього тепер все добре, у нього є хороша робота, квартира, машина.
Дякував за те, що в той вечір ми з батьком дали йому найціннішу путівку в життя.
Я плакала від радості, адже саме таким я мріяла все життя бачити свого сина – впевненим і успішним.
Потім син запитав мене, що я роблю в цю суботу. Коли я відповіла, що нічого особливого, то Юрій оголосив, що будемо планувати переїзд.
Виявилося, що син здійснив мою давню мрію – купив мені невеликий, але дуже затишний будинок за містом.
Звичайно, що я дуже радію такому подарунку.
Але значно більше мене тішать ті зміни, які відбулися з моїм сином. Тепер я не хвилюватимуся за його майбутнє.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
