Ми з сестрою ніколи не були схожі – ні ззовні, ні характерами, тому хоч у нас і невелика різниця у віці (всього 2 роки), та дружніми ми ніколи не були.
Ярославу свою я завжди вважала лінивою і трохи скупою, від неї взимку снігу не дочекаєшся.
Я це кажу не для того, щоб очорнити свою сестру, ні. А для того, щоб пояснити, чому я вчинила так, а не інакше.
Може, ви нас розсудите. Бо після того, що сталося, сестра вважає мене найбільшим ворогом.
По суті, я їй нічого поганого не зробила, я діяла в інтересах нашої мами, насамперед.
З села я поїхала рано, відразу як школу закінчила. Вступила в інститут, а потім життя закрутило так, що я опинилася в іншій області, і зараз живу за 800 кілометрів від своєї рідні.
Із зрозумілих причин додому приїжджаю не часто, але купила мамі мобільний телефон з відеозв’язком, і щодня їй телефоную.
Мамі нашій 86 років, вона давно живе сама, відколи батько пішов у засвіти. Я б її взяла до себе, бо живу у великому приватному будинку, маю дітей, внуків, то ж мамі з нами було би добре, та вона навіть чути не хоче про те, щоб покинути рідну хату.
Інша справа – моя сестра Ярослава. Вона вийшла заміж в сусідньому селі, живе в 10 кілометрах від мами. Вони з чоловіком машину мають, але до мами не знаходять часу приїхати.
В селі хоч-не-хоч, а роботи завжди багато є. Елементарно – влітку траву біля хати покосити, мама ж сама у своєму віці не візьме косу, і не буде це робити.
А сестра з чоловіком не можуть приїхати на 2 години до мами, такі зайняті!
Добре, що по сусідству живе мамин племінник, Тарас. Він сирота, живе у своєї тітки. Та має своїх власних дітей, і Тарасу неї не зовсім затишно.
Хлопцю вже за 30, він трохи має проблеми із здоров’ям, є певні фізичні вади, але вони не дуже помітні. Але Тарас дуже роботящий, добрий, ніколи не відмовить.
То ж всю роботу біля хати нашій мамі допомагає робити Тарас.
От я собі і подумала, що ми з сестрою забезпечені, і нас мамина хата не врятує, а Тарасу вона може дуже допомогти.
Я сама мамі запропонувала, щоб вона Тараса до себе забирала, і дарчу на будинок на нього написала.
Мама подумала, і погодилася, бо племінник і справді за цей час став для неї сином.
Незадоволеною залишилася лише Ярослава. Моя сестра зробила мене винною у тому, що їй не дістанеться спадщина, а вона неї розраховувала.
А я кажу – якщо розраховувала, то чому не допомагала? Невже так важко хоч раз в тиждень до мами заїхати?
Тому я вважаю, що все зробила правильно. От тільки нажила собі ворога на все життя, в особі рідної сестри.
А що ви думаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
