З Валентиною ми прожили разом вісім років, у нас росте донька. Жили ми непогано, але останнім часом зрозуміли, що ми стали чужими один для одного. Ми не зраджували один одному, але розуміли, що залишатися разом ми теж не можемо.
Сівши одного вечора за стіл переговорів, ми вирішили розлучитися. У нас є двокімнатна квартира, яку колись ми разом придбали. Я поїхав на заробітки за кордон і привіз основну суму грошей, решту додали батьки дружини. Як справжній чоловік, я вирішив піти з сім’ї без нічого. Мені лише 32 роки і я вважаю, що зможу заробити собі на ще одну квартиру.
То ж після розлучення з дружиною, я залишив їй і дочці спільно куплену двокімнатну квартиру, і поки-що переїхав жити до батьків. Спочатку вони були не проти, але справа в тому, що у них однокімнатна квартира, і з часом жити разом трьом дорослим людям стало не дуже комфортно.
Я вечорами після роботи допізна працюю за комп’ютером, так як після сплати аліментів, грошей залишається менше, ніж мені б хотілося мати. Та й батькам я даю деяку суму на продукти і комуналку, адже не можу ж я дорослий чоловік жити на всьому готовому.
Але батьки звикли лягати спати не пізніше десятої години, обоє ще працюють і встають рано, і я їм заважаю. Мама ще якось намагається зрозуміти, але батько постійно робить зауваження. Я почав тікати з ноутбуком на кухню, але і тут батько незадоволений, каже, що якщо кожен день по пів ночі буде горіти світло, то скільки це нагорить за місяць.
Нещодавно вони обоє заявили, що у мене є право на мою частину квартири, і що я вчинив дуже необачно, залишивши квартиру дружині. Те, що там живе моя дочка, для них нічого не значило. Коли батьки зрозуміли, що я не буду ділити квартиру, вони вирішили самі залагодити це питання, поїхавши до моєї колишньої дружини і влаштувавши там розборки.
Від неї я і дізнався про це, коли вона подзвонила і сказала, що ніколи не думала, що я можу так вчинити, надіслати до неї батьків. Коли я, нарешті довів, що вперше чую про це, дружина сказала, що якщо мені зовсім ніде жити, я можу зайняти одну кімнату, а вона в інший буде жити з дочкою.
Мені незручно було погодитися, але вона сказала, що так буде краще для всіх, адже так і дитина буде мене бачити постійно, і батьки перестануть їй дзвонити. Тепер не знаю, як мені поступити. Мені здається, що якщо ми знову почнемо жити разом, донька може все неправильно зрозуміти. Що мені робити?
Фото ілюстративне – Belli-Portelli.
