Так склалося, що в 40 років я залишилася без сім’ї і без житла, тому мені було потрібно приймати якісь рішення.
Після 15-ти років мій шлюб розпався, а оскільки ми жили на території чоловіка, то я мала шукати собі нове житло.
Починати життя заново в 40 років, я вам скажу, це ще те випробування.
Після розлучення я навіть не мала куди піти. І тоді я вирішила їхати на заробітки в Італію. Іншого виходу заробити собі на житло я не бачила.
Свою на той час 14-річну доньку я залишила з чоловіком і його мамою.
Додому майже не приїжджала, бо крім доньки мене ніхто не чекав, та й дому, як такого, у мене не було.
І в Італії теж нічого не витрачала, все складала на купку, аби швидше назбирати необхідну суму.
Оскільки я звикла жити в селі, то варіант купити квартиру в місті я не розглядала.
За зароблені євро я купила земельну ділянку в сусідньому селі, там я збиралася будувати будинок. В селі колишнього чоловіка я не хотіла жити.
Я попросила свою знайому, щоб вона підшукала мені гарне місце.
А коли я приїхала купувати землю під будівництво, познайомилася з Петром, рідним братом цієї жінки.
Петро мені дуже допоміг в оформленні необхідних документів. Він практично все сам зробив, я майже нікуди і не ходила, бо мала небагато часу.
Потім між нами виникла симпатія, і ми почали зустрічатися. Петро наполягав, щоб я поверталася додому. Я не планувала ще повертатися, але Петро наполіг, він сказав, що життя минає, а всіх грошей і так не заробити.
На будівництво будинку я вже заробила достатньо, то ж я послухала чоловіка, повернулася в Україну, влаштувалася на роботу.
Ми почали разом жити і будувати будинок. Але виходить так, що всі кошти на будівництво заробляю я. Петро займається тільки організацією будівництва і частково будує сам.
У випадку якщо якісь роботи виконувала ремонтна бригада чи наймані робітники, платила за роботу їм я.
Петро займався закупівлею і доставкою будматеріалів, це чисто чоловіча робота, я в цьому нічого не петрала.
Будинок я оформила на себе, і спочатку Петро не мав нічого проти. Але віднедавна він став говорити про те, що він теж хоче мати частку в цьому будинку.
Для мене це стало повною несподіванкою, до того ж, неприємною. Живемо ми на мої кошти, продукти, одяг, оплата комунальних послуг – все за мої гроші.
Зарплата Петра в основному йде на його потреби – запчастини для машини, бензин. Він мені дорікнув, що це для мене він машиною цілими днями мотається по магазинах і витрачає купу грошей на бензин.
Якщо і прошу його щось купити, він це робить, але з великим небажанням. Якщо має якийсь додатковий заробіток, намагається витрачати так, щоб вони були вкладені в його майно, наприклад, в машину, або купує дорогі робочі інструменти.
За плечима у Петра два шлюби, у нього двоє дітей від перших шлюбів, так що частина зарплати йде туди. Але я з розумінням до цього ставилася, адже забезпечувати дітей – це святе.
У мене росте невдоволення тим, що чоловік, проживаючи на мої кошти, ставить умови про частку в будинку куди, як він думає, досить вкладається він своєю участю в будівництві.
Як бути в такій ситуації? Всі мої заробітки йдуть на будівництво і наше утримання.
Його родичі дуже підтримують його позицію. Підозрюю, що саме вони і нарадили йому вимагати своєї частки, хоча у мене і думки не було, що як каже його рідня «побудуєш будинок, а вона вижене тебе».
Проте зараз я замислилася. Мені це все не дуже подобається.
Зараз наш будинок ми ще будуємо. А живемо в старій хаті Петра.
Ось така ситуація. Що скажете?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
