Ми з чоловіком були дуже щасливими, мені здавалося, що так буде завжди.

Одружилися ми вже доволі зрілими, мені було 28 років, Сергію 30, так що до створення шлюбу ми підійшли дуже серйозно.

Спочатку у нас все було добре, а коли у нас народилася дитина, все змінилося.

Малюк був неспокійним, часто не спав по ночах, і потрібно було не спати і нам.

Сергію це не подобалося, він став дуже дратівливим, через це ми часто стали сваритися.

Інколи він не приходив додому, а йшов до своїх батьків, щоб виспатись, наче мені відпочинку не треба.

Загалом я задумалася про розлучення, бо жити так далі було не сила, ми з чоловіком за цей період стали чужими один одному.

Я сказала Сергію про своє рішення і чоловік, на мій великий подив, зовсім не став мене відмовляти.

Рішення було однозначним та безповоротним.

Я за два дні зібрала речі і з’їхала до своїх батьків, поки він був на роботі.

Мого чоловіка ніби підмінили, стільки претензій до себе я не чула за все своє життя.

До того ж, суперечки на рахунок аліментів тривали дуже довго.

Поки ми жили разом у шлюбі, я й гадки не мала, що його не влаштовує абсолютно все, адже він постійно мовчав.

Розлучення мені відкрило очі, показало все, що було насправді.

Мої подруги допомагали мені як могли. Ми збиралися і їздили на природу, весело проводили час, розмовляли про все на світі.

Через пару місяців я раптом згадала, що мені колись подобався мій одногрупник, стала розпитувати про нього, шукати його.

Згодом я його знайшла в соціальній мережі, ми стали з ним спілкуватися, а потім якось зустрілися. Загалом я вирішила, що теж маю право на своє жіноче щастя.

Виявилося, що і я йому була не байдужа. Я знову відчула себе красивою і комусь потрібною людиною.

Я відразу зайнялася собою – бігала, займалася спортом пішла на фітнес. Дуже багато часу приділяла собі. І через кілька місяців мій одногрупник зробив мені пропозицію.

Зараз ми разом вже чотири роки, мій син називає його татом, а Сергія, свого рідного батька, він навіть не знає, адже батько ніколи не проявляв жодної цікавості до нього за весь цей час.

Скоро в нашій сім’ї буде поповнення і я дуже щаслива.

Щоб люди не говорили, але жінка має сама шукати своє щастя, не дивлячись ні на що.

Іноді потрібно ініціативу брати у свої руки, навіть, коли люди засуджують тебе у всьому.

Мій чоловік і досі не знає, що те, що ми зараз разом, це я постаралася. А я не шкодую, що сама вмовляла його на заміжжя, бо дуже хотіла бути саме з цією людиною.

Ви теж вважаєте, що жінка не має права брати ініціативу у свої руки, а чекати, поки це зробить чоловік, якщо пощастить?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.