– До недавнього часу стосунки з мамою у мене були дуже добрі, – розповідає 45-річна Світлана. – Жили ми втрьох – ми з донькою і вона. А тут нещодавно мама мені каже – сидиш, мовляв, на моїй шиї з дитиною, совість треба мати. Я відверто була здивована почутим. Кажу, а нічого, що ти, мамо, пенсію свою з картки останні роки не знімаєш, збираєш, а живеш на мою зарплату? Так, зараз я без роботи, але це ж тимчасово. Я шукаю місце, як тільки зможу, влаштуюся…
Вісім років тому Світлана із шестирічною на той момент донькою повернулася до матері після розлучення, адже йти їй більше було нікуди. Квартира у них велика, трикімнатна, місця цілком достатньо. До слова сказати, в цій квартирі є і частка Світлани. Так що сказати, що доросла дочка живе у мами, мабуть, не можна. Просто Світлана від колишнього чоловіка з’їхала з дитиною до себе.
Світлана влаштувалася на дуже пристойну роботу з хорошим окладом. Крім того, колишній чоловік почав платити на дочку аліменти, тому матеріально вони зажили дуже добре. Світлана зробила гарний ремонт в квартирі, привела в порядок стару дачу, купила автомобіль, одягнула всіх, звозила дочку і маму на море.
– Свою пенсію я не витрачаю, відразу перекладаю на накопичувальний рахунок! – кілька разів говорила мама. – Нехай лежить на чорний день.
Звичайно, Світлана була з цим згодна. Це здавалося розумним. І все було добре до того моменту, коли Світлана несподівано залишилася без роботи. Скоротили з відділу кілька людей, в тому числі і її.
Звичайно, Світлана на дивані не сидить, роботу активно шукає, та поки немає нічого. А найнеприємнішим сюрпризом для Світлани стала поведінка мами, яка раптом стала безпричинно дратуватися на рівному місці і злитися на дрібниці на дочку і внучку. Зачепиться за слово і розмотає цілу історію. Раніше і близько такого не було!
– Ходить за мною, все перекладає, все їй не так! – зітхає Світлана. – Я почала варити борщ, вона побачила і прив’язалася, що я неправильно ріжу буряк і моркву. Я кажу, мамо, мені сорок п’ять років, я вмію варити борщ. А вона як завелася! Я, каже, знаю, що тобі сорок п’ять, в тому-то й річ! А у тебе нічого немає – ні чоловіка, ні роботи, ні грошей. Сидиш, каже, з дитиною на шиї матері-пенсіонерки, сподіваєшся, що я тебе буду на свою пенсію утримувати.
Світлані дуже прикро. Вона працювала, всі зароблені гроші складала в спільну скриню.
– Але це ж неправильно! – зітхає Світлана. – Ми сім’я! Я ось гроші на мамині і наші з донькою ніколи не ділила, вважала, що все у нас спільне… А зараз ось як вийшло. Краще б я ці гроші собі відкладала на житло.
Фото ілюстративне – zen.yandex.
