Мені ніяк не щастило побудувати міцні сімейні стосунки. Якось, коли я розлучалася, в одне з відвідувань суду я зустріла давнього знайомого. Познайомилися ми з ним на моїй роботі ще до декрету. Він адвокат. Бачилися тільки по роботі. Він досить часто бував у нас в офісі по справах, і вже тоді виявляв знаки уваги, але я була в стосунках зі своїм другим чоловіком, тому обмежила наше з ним спілкування. Після розлучення доля звела нас знову.
Коли він дізнався, що я знову розлучаюся, він активно почав з’являтися в моєму житті. Знаки уваги, допомога, турбота. Обіцяти я йому нічого не обіцяла, відкрито сказала, що я не відійшла від зради чоловіка. Але його це не зупинило. Головне я попередила відкрито, а вже далі – його справа.
Я бачила, що йому подобається піклуватися про мене. Надій я не давала, але він продовжував перебувати в моєму житті, як друг і помічник. І я йому дуже вдячна за багато чого, що він зробив для мене і моєї сім’ї. Він неодноразово переводив гроші на мою картку
Були від нього і дорогі подарунки. На день народження він подарував мені величезний букет і сережки. Намагалася повернути, не прийняв, сказала, носити все одно не буду, сказав, що ображу його дуже сильно, адже він від душі. На 14 лютого теж величезний букет і телефон. На 8 Березня букет з куль і шоколадних троянд. Потім з’ясувалося, що в одному з куль був золотий браслет, який, до речі, я мало не викинула.
Кожен подарунок наполегливо повертала, говорила, що у мене відчуття, що він намагається мене підкупити дорогими подарунками, що ми не в тих стосунках, щоб він мав право дарувати, а я мала право приймати такі дорогі подарунки. Але він дуже ображався, говорив, що він все розуміє і йому просто подобається піклуватися про мене і робити мені приємно.
На його думку, вся допомога, подарунки і турбота – це дрібниця, адже він хотів дати мені більше, але я не дозволяла. Адже від друзів я приймаю подарунки на свята, так чому його ображаю? Говорив, що це він робить не тільки для мене, а й для себе, адже йому дуже приємно робити приємно мені. Але мова не про нього, а про чоловіка.
Всі квіти від цього чоловіка бачив мій колишній чоловік. На 8 Березня так взагалі при ньому була доставка. Виду він не подавав, що його це якось зачіпає. Вже потім ми з подругою з’ясували, що він був в курсі і подарунків від цього чоловіка. Наші чоловіки дружать, і її чоловік потайки копався в її телефоні і всю обстановку благополучно передавав моєму колишньому чоловікові. Ніяких претензій і докорів я не отримувала до певного моменту.
Нещодавно мій колишній чоловік, як завжди, приїхав до нас на вихідні з ночівлею, але затримався не тільки на вихідні, а й на тиждень. Працював дистанційно з дому. Мені його присутність, в принципі, є зручною завжди: діти не тільки на мені, я можу спокійно вийти в магазин за продуктами, та й взагалі, мені спокійніше, коли ще доросла людина вдома, крім мене.
Загалом, одного разу мені подзвонив той чоловік, я слухавку не взяла, не чула. Телефон валявся біля колишнього чоловіка, і прийшло повідомлення від того чоловіка: «Чого слухавки не брав береш?».
Що після цього було, словами не передати. Спочатку він приніс телефон і запитав, хто це. Я не хотіла розповідати, адже його не стосується моє особисте життя, але він тиснув, і я чесно розповіла. За великим рахунком мені нема чого приховувати, нікого я не обманювала, не зраджувала, надій нікому не давала, нікому нічим не зобов’язана. Я – вільна людина і маю право робити те, що вважаю для себе за потрібне.
Після моєї розповіді колишній чоловік жбурнув в мене телефон і розказав мені на підвищених тонах все, що думає про мене.
Я намагалася спокійно з’ясувати, чому у нього така реакція, адже про появу іншого чоловіка в моєму житті він цілком міг здогадуватися за наявністю квітів (вони були не тільки у свята), і взагалі, у нього відносини (що, до речі, досі він заперечує), ми давно розлучені, яке право він має на подібну реакцію?
Але він не чув нічого. Я сказала йому збиратися і йти геть, якщо він не контролює себе. Діти були дуже розстроєні тим, що бачили, просили тата залишитися. Він вибачився перед ними і пішов. Пішов до того самого друга в будинок навпроти. Подруга якраз в селі з дітьми була.
Там колишній чоловік жив днів п’ять і всі п’ять днів писав мені повідомлення, різні, але, в основному, неприємні. Я ігнорувала. Він писав. Іноді переходив на нормальну мову, писав, що я зіпсувала йому життя. У ці моменти я намагалася нагадати йому про його зради, сказати, як мені було боляче, запитати, в чому мене він звинувачує, адже ми розлучені.
Ці питання він ігнорував, мабуть нічого було відповісти. Потім в один з днів написав: «Я тебе помножив на нуль, пробачив і відпустив». З цим зник. І ось уже більше двох тижнів тому числі і для дітей не питає, якось відразу вони йому байдужі стали. Про допомогу з продуктами взагалі мовчу. Але ж ми сидимо вдома, і він знає, що я не тягаю дітей по магазинах, а це в наш час не дуже розумно.
А я сиджу, і нічого не розумію. За що? Ми розлучилися, він сам мені зрадив, я йому ніхто, нічим не зобов’язана, підлості не скоювала, не зраджувала, як він, у мене навіть відносин, за великим рахунком, немає. Так навіть якби й були, то ми ніхто один одному, я вільна робити, як вважаю за потрібне. Я не розумію його реакції. Ні від того чоловіка, ні від колишнього чоловіка я не приховувала нічого взагалі. Всім все говорила відкрито. Той чоловік навіть був в курсі, що він ночує у нас з дітьми.
А вже вони великі хлопчики, за свої вчинки самі нехай відповідають. Тобто я нікого за ніс не водила. Значить, колишній чоловік міг ще, будучи в шлюбі, жити з іншою, а я після розлучення не маю право на щастя?
Я не конкретно про цього чоловіка, а взагалі. Мене дуже це зачепило. Я що, не людина?
Фото ілюстративне – stocksnap.
