Після розлучення сина, я стала на сторону невістки, бо вважаю, що моїм обов’язком є підтримати і її, і внука.
Син від цього не в захваті, та й друзі й родичі мені кажуть, що я неправильно роблю – вони вважають, що Оксана заміж знову вийде, і я стану їй не потрібна, а з сином ти стосунки за цей час остаточно зіпсую.
Можливо, в якійсь мірі вони і праві, але по-іншому поступати я не можу.
І соромно мені. і гірко, що не зуміла сина правильно виховати. Сама в розлученні його виховувала, колишній чоловік зовсім не допомагав, то ж я знаю, як це важко.
Сім років тому Руслан мій одружився. Оксана була дівчиною приїжджою. Жити зі мною вони не захотіли, винайняли собі квартиру.
Оксана мені не стала рідною. Так буває. Вона до мене ставилася завжди насторожено, та й я якось душею до неї не перейнялася. Але відкритих непорозумінь між нами не було.
Як вони собі з сином жили – не моя справа. Я працювала тоді, та й зараз ще працюю, мені ніколи було перевіряти, як невістка підлогу миє, та котлети смажить.
Покличуть у гості – йду. До себе запрошувала, посидимо, поговоримо на нейтральні теми та й усе.
Коли Андрійку, так звати мого онука, було два з половиною роки, син мені сказав, що з Оксаною вони напевно розлучаться.
Пояснив, що нікого не знайшов, просто розлюбив. А мені порадив не втручатися в його життя.
Син сказав мені неправду. Майже в три роки пішов Андрійко в садок, Оксана на роботу вийшла, син подав на розлучення і на питання про те, де він житиме, Руслан зізнався, що жити планує у своєї майбутньої другої дружини.
Я тоді за невістку заступилася, питаю, а де вони з онуком житимуть, на що син спокійно відповів, мовляв, нехай Оксана до батьків їде, вона має частку в батьківській квартирі.
Я сина не підтримала, але що я могла вдіяти?
До своїх батьків невістка повертатися не захотіла, адже тут у неї робота, друзі, а там – потрібно тіснитися в двокімнатній квартирі з батьками і братом.
Невістка залишилася, але з’їхала в іншу, дешевшу квартиру, я зрідка дзвонила їй, дізнавалася, як онук.
Їздити мені було ще далі, ніж раніше, та й робота.
А нещодавно я вирішила до них поїхати, Оксана мене на кухню запросила, Андрійко якраз обідав. Я спершу навіть не зрозуміла, що він їв. Це був білий суп, практично без нічого.
Невістка побачила моє здивування і пояснила, що з грошима зараз дуже складно, а зарплата у неї аж за кілька днів.
Я відразу встала і в магазин пішла, накупила різних продуктів. Оксана брати не хотіла, горда. Та я уточнила, що це не їй, а для онука.
Відтоді я і допомагаю невістці. Точніше не їй, а онукові. У мене зараз і пенсія, і зарплата, маю нагоду.
Син спочатку нічого не знав. А потім якось зволив з Андрійком побачитись, той йому й розповів, що бабуся (я, тобто), за квартиру заплатила, грошей дала на те, на це.
Руслану не сподобалося те, що я його доньці дешеві іграшки купую, а колишній невістці квартиру оплачую.
Але я сину пояснила, що у онуки є і мама, і тато, а у онука лише Оксана. Та й я ще.
Син поставив мені умову, щоб я перестала ходити до його колишньої дружини.
Але я так не можу. Відчуваю якусь відповідальність, чи що.
Не пробачить і не треба. Сама винна, не виховала сина як слід.
Я не знаю, як далі все повернеться, але онукові допомагатиму все одно, бо вважаю, що так правильно.
А якщо Оксана вийде ще раз заміж, то тоді вже побачимо. Хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
