Я ще з самого початку знайомства зі своєю майбутньою невісткою не хотіла, щоб син з нею одружився. Господиня вона ніяка, було видно ще з початку, не красуня, освіта лише шкільна, а жити хоче, як та королева.
Весь час синові лише промовляє: “А що ти мені цього разу подаруєш? А що ти мені купиш? А дай грошей на кишенькові витрати!”
До мене у неї ставлення, як до зовсім чужої людини: немає до мене у неї зовсім ніякої поваги, на жаль. Ну що робити, син мені: “Кохаю я щиро Ірину і одружуся з нею, вона доля моя!”
Гаразд, зіграли ми весілля.
Квартиру молоде подружжя відразу стало орендувати, хоч я і пропонувала їм жити зі мною, невістка не захотіла ще відразу. Можливо, то й на краще – думала тоді я.
А вже через рік на світ з’явився онук. Для сина і мене – радість, для невістки це було не велике щастя, бо вона хотіла пожити ще для себе трохи. До трьох років дитини Ірина сиділа в декреті.
Син мій Андрій добре заробляв на двох роботах, на той час, але невістці Ірині було все мало. Сама вона влаштувалася потім в магазин на касу працювати, потім з косметикою якоюсь носилася, продавала парфуми і ще дрібниці якісь. І це за рік! Ніде не затримувалася на довго, все їй робота не подобалася.
До речі, якраз через останню роботу вони й розлучилися з Андрієм.
Там, з тією косметикою графік роботи гнучкий, невістка весь час говорила синові, що вона у клієнтки у справах, а з’ясувалося, що вона знайшла собі іншого.
Згодом все підтвердилося, та й Ірина сама не стала це приховувати. І ось коли внучці було 4 роки, син з дружиною розлучилися. Найцікавіше, що цей її інший відразу залишив Ірину. Ніби було незрозуміло ще з початку наміри його.
Тоді невістка пішла жити до своїх батьків, а син зняв квартиру поменше, зараз зустрічається з іншою дівчиною. Але моєму внуку купував все що потрібно було, грошей не шкодував, і часто брав малюка до себе, адже це його житина.
Ірина спочатку не подавала на аліменти, адже він сам давав їй на руки завжди гроші, які їй навіть на гуляння вистачало. Але потім з’явилася новина про те, що вона виходить заміж, бере сина та їде в інше місто.
Як тільки Ірина поїхала, тут же приходить до сина на роботу папірець про виплату аліментів. Син, звісно, здивувався, адже й так давав гроші і все добре в них було, не розумів, чому колишня дружина все оформляла, але не заперечував і спокійно, як відповідальна людина, став щомісяця аліменти офіційно платити.
Тут же мені почали надходити дзвінки від невістки:
“Я чудово знаю, скільки син ваш отримує на руки, це що за копійки він мені дає? Ви розумієте, що ваш онук стане погано харчуватися з таким татом, йому вже й одягнути нема чого!”.
Я тоді відразу зателефонувала синові, він говорить: “Ірина теж мені постійно дзвонить, набридло вже! Те хвалиться, що її чоловік більше мене заробляє, то суперечку починає, що дитині нічого купити. Сина до телефону ніколи не кличе, налаштовує проти мене, а малюк вже її чоловіка татом називає. Не буду нічого я висилати більше, ніж аліменти!”
А я тепер вже ночами спати не можу. Уявляю, як там та дитина. Можливо, дійсно там чогось йому не вистачає, або вона неправду говорить нам?
Я ще не пенсіонерка зараз, мені майже 2 роки до пенсії, ще й працюю, але моя зарплата невеличка. Але я стала висилати для онука посилки з одягом та різними смакотою.
На якийсь час Ірина замовчала, але потім стала знову телефонувати і говорити, що не треба надсилати одяг, що я не вгадую її розмір, сезон та інше. Краще ту ж суму – і в грошах, а вона сама все купить для дитини, що вважає за потрібне.
Вислала я якось 1 тисячу гривень, невістка знову дзвонить:
“Ви смієтеся? Це лише на якісь чобітки дитині, але ж йому все потрібно!”
Я відразу пообіцяла, що в наступну зарплату ще тисячу вишлю.
Я навіть не знаю, як тепер правильно чинити. Висилати ті гроші, чи ні? Вона все одно не задоволена ніколи, вдячності не має зовсім, але ж мені внука свого шкода.
Фото ілюстративне.
