З Дмитром ми прожили в шлюбі чотири роки. Жили ніби й непогано, але щось в наших відносинах відбулося і ми прийняли рішення розлучитися. Точно сказати не можу, що саме стало причиною того, що ми розійшлися, але думаю, що ключовим моментом стала відсутність у нас спільних дітей.
Я сумувала за ним всі ці два роки, але зробити перший крок до примирення мені не дозволяла гордість. Весь цей час я жила сірим, монотонним життям, а от у чоловіка все склалося зовсім по-іншому. Він тим часом зустрів дівчину, яка народила йому сина. Тільки ось відносини у них не склалися теж, і зараз він живе один.
Нещодавно ми зустрілися в магазині і обоє відчули якусь незручність, розмова не клеїлася. Колишній чоловік запропонував мені ввечері погуляти по місту, поспілкуватися. Я погодилась, сама не знаю чому. Можливо, скучила, а можливо, досі ще любила його.
І ось уже три місяці ми з ним знову зустрічаємося. Це як читати заново улюблену книгу, яку знаєш напам’ять, але кожен раз знаходиш нові цікаві моменти. Все ідеально, ми навіть зрозуміти не можемо, чому взагалі розлучилися? Може для того, щоб усвідомити, що повинні бути разом.
Начебто все добре, живи і радій, але мені спокою не дає маленький син чоловіка. Він завжди буде стояти між нами. Дитині потрібен батько і це мене бентежить. Десь тиждень тому я бачила їх втрьох. Мій колишній сказав, що він не дивлячись ні на що буде допомагати своїй дитині. І в цей раз вони зустрілися, щоб він зміг поспілкуватися з хлопчиком.
І тут з’явилася проблема – у мене виникло почуття ревності. Я не хочу ділити чоловіка з іншими людьми, проте розумію, що дитина ні в чому не винна.
Чи зможу я це терпіти не знаю. Розумом я розумію, що він хороша людина і правильно робить. Дитина ж не винна, що батьки виявилися занадто різними, щоб створити сім’ю. Вони навіть розписані були, просто жили разом, але це їм не завадило завести дитину. А якщо він вирішить піти від мене до них? Ще одного розставання я не переживу.
Найбільше на світі мені хочеться вірити, що наші відносини не припиняться. Днями колишній чоловік запропонував мені знову з’їхатися, а я злякалася. Чи можна склеїти розбиту чашку? Ми вже це проходили і у нас не вийшло. Які гарантії, що вдруге все буде інакше. Я попросила його час подумати. Голова йде обертом: я і хочу бути з ним і боюся. Переживаю через його сина від іншої жінки, через можливі невдачі. Адже я так йому і не народила дитину, а вона швиденько підметушилась. Чи є шанс у нас бути щасливими?
Ніколи не думала, що моє життя буде таким. Як змиритися з дитиною чоловіка, коли спільних дітей немає?
Фото ілюстративне – fashioncentral.
