Мої батьки прожили у шлюбі 20 років, і виростили 2-х дітей: мене і мою сестру Надію, яка молодша за мене всього на один рік.
Жили ми в селі, всі вважали нас доволі заможною, благополучною родиною. Батько в свій час трохи бізнесом займався, мама йому допомагала, не зважаючи на те, що мала на руках двох малих дітей.
Так вони вдвох по тихенько і заробили собі грошей, за які збудували шикарний будинок.
Ми з сестрою ніколи не помічали, що між татом і мамою якісь негаразди є, тому були просто ошелешені тим, що вони розлучаються ні з того, ні з сього.
Насправді, причина була, просто батьки вирішили нам її не озвучувати. Це вже потім ми самі зрозуміли, що тато став до молодої сусідки заходити, і мама про це дізналася.
Після розлучення батько залишив собі будинок, а мамі квартиру купив.
Ми з сестрою на той час вже заміж вийшли, і жили окремо.
Одружилися ми дуже швидко – я в 19 років, сестра в 18. І батьки не мали нічого проти того, що ми такими молодими заміж повискакували, навпаки, це їм було на руку, бо тепер про нас піклувалися наші чоловіки, а батьки могли спокійно жити своїм життям, що вони, власне, і зробили.
Після розлучення тато привів свою нову пасію в наш будинок, і стали вони собі жити.
Мама теж часу даремно не вистачала, вона у нас красунею була, то ж швидко знайшла собі чоловіка, років на 5 молодшого за себе.
Зауважу, що і тато, і мама, настільки зайнялися своїм життям, що про нас з сестрою вони зовсім забули. Навіть коли у нас народилися діти, вони не поспішали до своїх внуків.
Ми і самі справилися, але були часи, коли нам і справді не була б зайвою допомога батьків, та її не було зовсім.
Минули роки, у нас з сестрою все добре, чого не скажеш про батьків.
Мама моя живе сама, бо її чоловік давно пішов до іншої, молодшої жінки. З засобів для існування у мами лише пенсія, якої ні на що не вистачає, і тому мама вважає, що це наш з сестрою обов’язок – зараз її утримувати.
Батько теж нарешті згадав про те, що у нього є діти, бо захворів, в лікарню потрапив, а його жінка вже 10 років безвилазно в Польщі працює, бо хоче своїх дочок житлом забезпечити, так що повертатися додому, щоб глядіти нашого батька за просто так вона не збирається.
Так що і у мами, і у тата тепер є до нас з сестрою претензії – вони вважають, що ми з сестрою тепер маємо їм допомагати.
А я так не вважаю, бо якщо розібратися, то ці люди майже на 20 років забули про своїх дітей, нехай і дорослих – жодного подарунка, жодної гривні ми від них не отримали, хоча у них і була можливість нам допомагати.
А яка ваша думка? При таких розкладах наші батьки заслужили, щоб ми зараз їх підтримували?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.