Після 16-ти років шлюбу мої батьки розлучилися. Мені тоді було 15, і я важко пережила їхній розрив.
Хоча, якщо чесно, я не розумію, як вони дотягли і до такого терміну, адже вони були дуже різними людьми. Досі не розумію, що в них могло бути спільного, адже жодного дня не було, щоб вони не сварилися.
Моя мама була доволі специфічною і холодною людиною, від мами я ніколи не чула доброго слова, поради чи простих обіймів, а от тато для мене був цілим світом.
Я про все розповідала йому, радилася з ним і просила допомоги. Тому, після розлучення я виявила бажання жити з татом.
Через це мама на мене образилася дуже, і відтоді вона називає мене зрадницею. Вона чомусь впевнена, що тато просто мене «купив» дорогими подарунками.
Я не бачила сенсу в тому, щоб щось пояснювати і доводити. Адже з дитинства близькою людиною для мене був тато, а не мама.
Просто не хотілося витрачати час на те, щоб пояснювати, що подарунки – це потреба. Наприклад, ноутбук мені потрібний був для навчання, без телефону теж складно у сучасному світі. Тато купував те, чого я потребувала, а я не задаровував мене чимось надзвичайним.
Коли я вийшла заміж, і сама стала мамою, дивилася на сім’ю та стосунки між чоловіком та дружиною зовсім по-іншому. У дитинстві я своїх батьків любила однаково, спочатку плакала, коли вони сварилися, а потім просто звикла.
Поступово у мене зникли всі теплі спогади про маму, хоч їх не було багато. З віком почала розуміти, що так себе мама не повинна була поводити, її ставлення до мене залишило свій відбиток.
З іншого боку, модель батька стала для мене прикладом, мій чоловік такий же дбайливий і терплячий, він для нас з донькою робить все. У мене в житті два головні чоловіки – тато і чоловік.
Про що можна говорити, якщо мама не прийшла до мене в школу на випускний, і не цікавилася тим, як проходить моє навчання в університеті?
Мама якийсь період часу зі мною взагалі не спілкувалася. Тільки коли дізналася, що в неї народилася внучка, то зателефонувала мені. Просто сухо привітала. Але навіть не захотіла зустрітися, щоб побачити дитину.
Я сподівалася, що з роками вона змінила своє ставлення до мене, але помилилася. Вона і далі вважає мене зрадницею, каже мені це все у вічі, мовляв, я єдина, хто проміняв маму на батька, адже зазвичай після розлучення батьків діти залишаються з матір’ю.
Хоча я вже доросла, мені хотілося плакати від образи. Чому моя мама така? Вона все життя жила своїми образами, плітками і думала тільки про себе.
Пам’ятаю, як була маленькою дівчинкою, намагалася обійняти її, а вона мене відштовхнула від себе. Як так можна поводитися з рідною дитиною? Я сама мама, і часто обіймаю своїх дітей, бо розумію, наскільки для них це важливо, це дає їм відчуття безпеки.
Дочка моя підросла, але не знає своєї бабусі. А от дідуся вона дуже любить, він для неї є дуже важливою людиною.
У мене ніколи думки не було її налаштовувати проти бабусі, навпаки, дуже хотілося, щоб мама хоч би внучці подарувала ту любов, якої я не відчувала я по відношенню до себе.
Зі злістю в голосі мама сказала мені, що внучка, така сама зрадниця, як і я. Мама вважає, що я налаштувала дитину проти неї.
Тато з чоловіком мене заспокоюють, кажуть, щоб я не звертала увагу на маму, що її вже не зміниш.
Не знаю, що з нею робити та як діяти далі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.