fbpx
Життєві історії
Після роботи я прийшла на квартиру до Артема, але краще б я цього не робила. На моїй кухні, яку вже привезли і яку я вибирала з великою любов’ю, сиділа молода симпатична дівчина і чистила картоплю. Я зрозуміла, що чоловік не жартував, коли ввечері сказав, що нам треба розлучитися

З Артемом я познайомилася на роботі. Хлопець закінчивши в селі школу, і приїхав в місто працювати на завод. Йому дали гуртожиток, в майбутньому він планував у напрямку вступити до технікуму. Я на той час працювала на тому ж заводі інженером.

Хлопець мені дуже сподобався. Ми рік зустрічалися, а потім вирішили жити разом. Питання про одруження не стояло по одній простій причині – відсутність хоч якоїсь житлоплощі. Я жила в двокімнатній квартирі з батьками та молодшим братом. А Артем жив у гуртожитку в кімнаті на чотири людини.

Ми вирішили скинутися і разом зняти кімнату в приватному будинку. Не казна-що, але зате вдвох. Через якийсь час я пішла на підвищення, а Артем, як і хотів, закінчив технікум, і пішов працювати майстром. Я вмовила його потім вступити в університет на заочне. Справи трохи пішли вгору, ми навіть зняли кращу квартиру.

А потім Артему виділили в гуртожитку окрему кімнату, куди ми і заселилися. Почали жити звичним життям. Я хотіла дитину, але Артем був категорично проти – поки ми в гуртожитку, говорив він, ніяких дітей. Справа в тому, що у Артема була бабуся, яка обіцяла колись віддати йому свою квартиру, от Артем і не напрягався, а чекав цю квартиру.

Пройшло більше двадцяти років, перш, ніж Артем отримав це житло. Без ремонтів, звичайно. Але зате своє. Я зробила ремонт, витративши на нього значну суму своїх власних заощаджень. На радостях я бігала по місту в пошуках шпалер, плитки, наймала штукатурів, замовила кухню, про яку все життя мріяла. Якось, вечеряючи у своїй новій квартирі прямо на підлозі (замовлену кухню ще не привезли), я запитала Артема:

– А коли ми розпишемось? Було б добре і мені приписатися в цю квартиру в ролі твоєї законної дружини.

І ось тут Артем мені і відповів:

– А я і не збираюся тебе сюди прописувати.

Я оторопіла:

– Як так?

А Артем і каже:

– Так ось так. Думаю, нам треба розлучитися. Пройшла любов, ти сама це знаєш.

Я мовчала. Йти мені було нікуди. В квартирі моїх батьків жив на той час брат з сім’єю. Поки я тинялася по гуртожитках, молодший брат встиг народити трьох дітей.

В той вечір я переночувала у подруги. На ранок не витримала, подзвонила Артему:

– Ти, напевно, образився на мене за щось? Адже ти не міг говорити це серйозно! А якщо серйозно, то чому раніше не сказав, коли я купувала шпалери, меблі за свій рахунок в «нашу», як я вважала, квартиру?

На це Артем відповів філософськи:

– Ти була така щаслива, коли обставляла квартиру. Не хотів тобі псувати настрій.

Через якийсь час я зробила ще одну спробу поговорити і після роботи прийшла прямо на квартиру до Артема. Краще б я цього не робила! На моїй кухні, яку вже привезли і яку я вибирала з великою любов’ю, кожна шафка тут була продумана мною особисто, сиділа молода симпатична дівчина і чистила картоплю. Було видно, що вона чекає дитину.

Тільки тепер я зрозуміла, що говорив Артем серйозно. Через два місяці він одружився. Я досі живу на знімній квартирі. Одна. Дітей немає. На нові відносини у мене просто немає сил. Та й роки вже не ті, щоб починати все з нуля. А у Артема все добре, до речі. На заводі тепер начальником цеху працює. Великою людиною став.

Мені дуже прикро, що все так сталося. Адже це я всі ці роки підтримувала його, і що в результаті я за це отримала?

Фото ілюстративне – freepik.

facebook