fbpx
Життєві історії
Після Різдва не стало бабусі Килини. Я й досі не знаю хто повідомив її доньці, але Софія того ж дня з’явилася на подвір’ї матері вперше за багато років. Вона дуже постаріла, посивіла. Відразу підійшла до мене і стала дякувати за те, що я доглянула її маму. Ми усі разом попрощалися з старенькою Килиною. А наступного дня нотаріус показав документи, за якими хата сусідки належить її доньці. Софія сказала мені, що хату продасть, їй дуже потрібні гроші. Просила зрозуміти. А хто зрозуміє мене

Поруч з нами жила сусідка, самотня бабуся Килина. Але вона була самотньою не тому, що у неї не було родини, ні, у неї була одна донька – Софія. Але Софія ще молодою поїхала за кордон.

Спочатку вона приїжджала частенько, так ми дізналися, що вона вийшла заміж, народила доньку, а через декілька років, вже й з синочком приїжджала.

У Софії чоловік був бізнесменом, мав не одну свою справу, було видно, що в них все добре, бо останнього разу, коли я їх бачила, вони приїжджали на дуже дорогому авто, Софія в гарній шубі. Все вихвалялися, що тільки з-за кордону приїхали, відпочивали там аж два тижні.

А потім Софія приїжджати різко перестала. Килина спочатку писала листи, потім і телефонувала, але ніхто не відзивався.

Минали роки, та на подвір’я сусідки Килини ніхто, крім мене, мами і поштарки, не ступав. Багато років жінка сама собі якось давала раду, а три роки тому занедужала.

Бабуся Килина постійно лежала, їй потрібен був догляд постійний. Ми з мамою до неї ходили щодня, бо знали її багато років, зріднилися за цей час, добре знали, що більше нікому.

Заходжу в хату, а вона там лежить, просить щось поїсти, в аптеку сходити. А вона вже старенька була, шкода. Хіба так залишити людину? Ми з мамою і в сільську раду ходили, розповідали, мовляв, так і так.

А якось, коли я вчергове прийшла до бабусі, вона сказала, що її хата дістанеться мені, до неї на днях прийде секретар сільської ради, і вона скаже, що бабуся потрібно буде зробити та підписати.

Того дня нас в дома не було, за що досі сама себе не розумію, ми поїхали до маминої сестри, у неї був день народження. Ввечері, коли повернулися, то бабуся сказала, що все зроблено

І ми з мамою ще краще стали доглядати за бабусею Килиною, вже й продукти їй за свої гроші купували, усе необхідне також самі могли придбати.

Старенька завжди була у нас чистенька й нагодована. Так минуло чимало років.

А після Різдва бабусі Килини не стало, я й досі не знаю хто повідомив доньку. І в мене в голові й досі не вкладається, але вона приїхала ще того дня з чоловіком.

Коли Софія ступила на подвір’я мами, її очі були вологими і сумними. Вона відразу підійшла до мене і стала мені дякувати за все, що я зробила для її мами.

Софія розповіла, що у чоловіка тоді виникли проблеми і їм потрібно було їхати за кордон, там вони і жили. Але життя було не легким, у них і зараз неприємності, грошей на життя не вистачає, бо ще й досі повертають борги.

Ми усі разом попрощалися з бабусею. І, на моє велике здивування, з усіх тих документів, які нам показав нотаріус, хата бабусі Килини належить повністю лише її доньці. Я не могла в це повірити, навіть не знала, як розповісти про це мамі, бо вона у мене вже теж людина пенсійного віку.

Софія просила мене зрозуміти, але хату вона продасть. Їм зараз дуже потрібні гроші. А хто зрозуміє мене?

Зараз багато людей засуджують мене, а що ти, мовляв хотіла, хата за спадком дісталася доньці, по-іншому і бути не може. У Софії непросте життя, а я вирішила скористатися важким становищем старенької сусідки і забрати її хату.

Я говорю, як є, так, доглядала стареньку через хату. А що, багато б людей на моєму місці взяли б на себе такий тягар просто так? Завдяки мені з мамою, сусідка була сита і чистенька, кусок хліба в хаті завжди був.

Навіть не знаю що мені робити? До кого звернутися за порадою, поки хата бабусі Килини не продана? Можливо, ще можна щось змінити? Чи маю я право на спадок Софії? Люди в селі не розуміють мене.

Автор: Мар’яна

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook