Поруч з нами жила сусідка, самотня бабуся Килина. Але вона була самотньою не тому, що у неї не було родини, ні, у неї була одна донька – Софія. Але Софія ще молодою поїхала за кордон.
Спочатку вона приїжджала частенько, так ми дізналися, що вона вийшла заміж, народила доньку, а через декілька років, вже й з синочком приїжджала.
У Софії чоловік був бізнесменом, мав не одну свою справу, було видно, що в них все добре, бо останнього разу, коли я їх бачила, вони приїжджали на дуже дорогому авто, Софія в гарній шубі. Все вихвалялися, що тільки з-за кордону приїхали, відпочивали там аж два тижні.
А потім Софія приїжджати різко перестала. Килина спочатку писала листи, потім і телефонувала, але ніхто не відзивався.
Минали роки, та на подвір’я сусідки Килини ніхто, крім мене, мами і поштарки, не ступав. Багато років жінка сама собі якось давала раду, а три роки тому занедужала.
Бабуся Килина постійно лежала, їй потрібен був догляд постійний. Ми з мамою до неї ходили щодня, бо знали її багато років, зріднилися за цей час, добре знали, що більше нікому.
Заходжу в хату, а вона там лежить, просить щось поїсти, в аптеку сходити. А вона вже старенька була, шкода. Хіба так залишити людину? Ми з мамою і в сільську раду ходили, розповідали, мовляв, так і так.
А якось, коли я вчергове прийшла до бабусі, вона сказала, що її хата дістанеться мені, до неї на днях прийде секретар сільської ради, і вона скаже, що бабуся потрібно буде зробити та підписати.
Того дня нас в дома не було, за що досі сама себе не розумію, ми поїхали до маминої сестри, у неї був день народження. Ввечері, коли повернулися, то бабуся сказала, що все зроблено
І ми з мамою ще краще стали доглядати за бабусею Килиною, вже й продукти їй за свої гроші купували, усе необхідне також самі могли придбати.
Старенька завжди була у нас чистенька й нагодована. Так минуло чимало років.
А після Різдва бабусі Килини не стало, я й досі не знаю хто повідомив доньку. І в мене в голові й досі не вкладається, але вона приїхала ще того дня з чоловіком.
Коли Софія ступила на подвір’я мами, її очі були вологими і сумними. Вона відразу підійшла до мене і стала мені дякувати за все, що я зробила для її мами.
Софія розповіла, що у чоловіка тоді виникли проблеми і їм потрібно було їхати за кордон, там вони і жили. Але життя було не легким, у них і зараз неприємності, грошей на життя не вистачає, бо ще й досі повертають борги.
Ми усі разом попрощалися з бабусею. І, на моє велике здивування, з усіх тих документів, які нам показав нотаріус, хата бабусі Килини належить повністю лише її доньці. Я не могла в це повірити, навіть не знала, як розповісти про це мамі, бо вона у мене вже теж людина пенсійного віку.
Софія просила мене зрозуміти, але хату вона продасть. Їм зараз дуже потрібні гроші. А хто зрозуміє мене?
Зараз багато людей засуджують мене, а що ти, мовляв хотіла, хата за спадком дісталася доньці, по-іншому і бути не може. У Софії непросте життя, а я вирішила скористатися важким становищем старенької сусідки і забрати її хату.
Я говорю, як є, так, доглядала стареньку через хату. А що, багато б людей на моєму місці взяли б на себе такий тягар просто так? Завдяки мені з мамою, сусідка була сита і чистенька, кусок хліба в хаті завжди був.
Навіть не знаю що мені робити? До кого звернутися за порадою, поки хата бабусі Килини не продана? Можливо, ще можна щось змінити? Чи маю я право на спадок Софії? Люди в селі не розуміють мене.
Автор: Мар’яна
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
