fbpx
Життєві історії
Після народження дитини моя дружина перестала слідкувати за собою, розповніла, і я пішов до іншої жінки. Та зараз дуже шкодую, що так вчинив

Я пішов від дружини.

П’ятнадцять років прожив в першому шлюбі. Дружина Аліна стала зовсім не такою, як була. Набридла, чи що. З пташки-щебетушки перетворилася в буркотливу і ревниву жінку. За матеріалами

Ось клянусь, що десять років я її не зраджував. Флірт був, але до серйозного справа не доходила, – я тоді дорожив сім’єю. Але Алінка безпідставно ревнувала мене до будь-якої жінки. Мені це дуже не подобалося. Але найбільше дратувало, що Аліна розпустила свою фігуру на солодких хлібах: розповніла, посміхатися перестала, одні причіпки кожен день.

Я розумію: двох дітей народила; але ж уже багато років пройшло, пора себе в норму привести. Але дружина, як ніби на зло мені, тріскалася булочки, ходила будинку в халаті, вічно щось жувала, роздавала дітям потиличники і паралельно на мене бурчала. І до того мені це набридло, що я став знаходити привід, щоб затриматися на роботі. Аліна зовсім сказилася, почала підкараулювати мене. Ну, а в мене якийсь азарт з’явився: мені захотілося і справді їй зрадити.

І одного разу заліз на один сайт і сподобалася мені анкета дівчини на десять років молодшої за мене. Написав, вона відповіла. Зустрілися. Тоді я не думав про продовження. Але після першої, другої третьої зустрічі мені захотілося її бачити знову. Так зав’язався наш роман.

Дружина вже чекала мене з качалкою, пробувала битиcя. І я вирішив, що розлучуся з нею. Від дітей не відмовляюся, діти мої, допомагати буду, але жити з Аліною більше не можу.

Поки розлучався, Аліна від обpази такі дива творила: дітей відвідати неможливо, доводилося у школи зустрічати. Коли розлучилися, зітхнув вільно. «Погань», – скажете ви, – не заперечую. Спочатку дружина мене допікала своїми ревнощами, потім я її своєю зрадою.

У свою подружку Оксану закохався, як в перший раз. Худенькою її не назвеш, але і товстою не виглядає, загалом, мені подобалося.

Позустрічавшись рік, вирішили ми з Оксаною, що все у нас буде по-справжньому, і подали заяву. Як тільки одружилися, Оксана стала про дитину мріяти: їй уже під тридцять, сім’ї не було, дітей теж. І, незважаючи на те, що у мене вже двоє є, підтримав її. Розумію, що жінці дитина потрібна, та й щоб сім’я повноцінна у нас була. Під час виношування дитини Оксана розповніла, – ну, це нормальний процес. А після народження дочки ще повнішою стала.

Я думав, що це тимчасово, схудне. Але Оксана, схоже, і не збиралася худнути. Дитині вже рік, а вона в балахонах ходить. Гаразд, вдома, а то ж на вулицю так йде. Разом вийти навіть незручно: я за посадою своєї звик ходити в костюмі, а поруч дружина йде в безрозмірній блузці. Починаю натякати на те, щоб одяг підібрати, ображається. Запитав, може на день народження абонемент на фітнес подарувати, – взагалі розмовляти зі мною перестала.

І мені здалося, що десь я все це проходив: образи, мовчання, невдоволення, – з єдиною різницею, що колишня дружина була нестерпно ревнивою. А тепер Оксана – друга дружина – дуже уразлива. Об’єднує моїх дружин, колишню і нинішню, то, що обидві погладшав і нічого не хочуть з цим робити. Багато хто скаже, що я – негідник: скаржуся на своїх дружин.

Так, скаржуся, і виправдання собі не шукаю. І ще докоряю собі в тому, що не врахував багатьох моментів з першою дружиною Аліною. Вона – жінка вразлива, треба було терпиміше ставитися до неї, частіше обіймати, заспокоювати.

А я, навпаки, на зло їй робив. Ну, а тепер, видно, доля мене покарала. Хоча народження дитини – це все ж щастя, незалежно від того, як виглядає тепер дружина.

Одним словом, тепер я шкодую, що пішов від першої дружини. Але змінити уже нічого не можна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.