fbpx
Життєві історії
Після одруження в квартирі свекрухи нам виділили маленьку спальню – десять квадратних метрів. А всього було дві кімнати. Сестрі чоловіка дуже не подобалося, що ми живемо разом з ними. Якось вона попросила мене віддати їй каблучку з рубіном, який мені подарувала свекруха, і це при тому, що всі родинні сімейні цінності вона давно забрала собі

Вийшла я заміж і прийшла жити в сім’ю чоловіка. Нам виділили маленьку спальню – десять квадратних метрів. А у великій кімнаті жили свекор і свекруха. Мене попередили, щоб я не зазіхнула на їхню кімнату. Чесно кажучи, я й не зазіхала. Навіщо мені величезна спальня, площею 22 квадрати.

Але зовиця вважала, що і маленької кімнати нам забагато. Казала, що це була її кімната і після одруження брата їй довелося перебратися на балкон, де була облаштована зручна кімнатка. Я їй запропонувала, хочеш, ми туди перейдемо, але проти був чоловік, вважаючи що таким чином ми будемо у всіх на виду. Зовиця вирішила, що наша кімната – найкраще місце для її підготовки до іспитів і я не могла навіть увійти в свою кімнату, лягти або відпочити. За матеріалами.

Скаржитися було марно. Всі твердили, що дівчинці потрібен спокій, після невдалого роману. Нічого що я тоді вже дитину чекала і ноги опухли, лягти хочу. З принцесою не можна було сперечатися. Так і жили. Зовиця тільки хмуро дивилася і і їй до всіх було байдуже. Так пройшло кілька років і, коли я дізналася, що вона виходить заміж, моєму щастю не було меж. Зовиця вдало вийшла заміж, всіх там побудувала по струнці і знову перейшла жити до нас, то вона чекає дитину, то дитина вже народилася, але не дає їй всю ніч спати.

На всі, навіть невисловлені невдоволення, свекруха парирувала, що це її батьківський дім. Потім під час перебудови зовиця з чоловіком, дитиною і новим пузом перебралася в Америку. Я не вникала ні в що, та й не могла – свекруха і зовиця мене б миттю поставили на місце. Від чоловіка ніякої підтримки. Так що краще було відсторонитися.

Перед від’їздом вони зібрали все срібло, антиквар, золото, картини, все що було вдома цінного успадкованого від діда мого свекра, упакували, і відвезли з собою. Єдиний раз, коли чоловік сказав, хоча б те, що від діда залишили б на пам’ять моїм дітям. На що було висловлено, що нам ці речі належати не можуть.

Свекруха раз на рік на три місяці летить в Америку, до дочки і це був найпрекрасніший час. У перший раз пам’ятаю, я пів дня сиділа на кухні, не вірячи своєму щастю і тиші. У ці райські канікули ми з чоловіком жили душа в душу. Так і пройшло тридцять років. Зовиця тільки одного разу приїхала на кшталт провідати батька, коли він нездужав. Але коли батьків не стало, до жодного вона не приїхала провести в останню путь. А навіщо? Вона по Європах гуляла і раділа життю. Але не мені її судити. Нехай насолоджується, але подалі від нас, думала я.

Вона ніколи не пам’ятала, що у неї є брат, племінники, навіщо. Потім коли у неї почався розлад з чоловіком, з дітьми, проблеми зі здоров’ям вона згадала про брата і про батьківську хату. Приїхала, відпочити від усього і погуляти спочатку на місяць, а потім на пів року. Вирішила жити у нас.

Вона дуже змінила наше життя, ми з чоловіком мало не розлучилися. Але я не про це. У перший же день вона мені каже, послухай, мати моя колись подарувала тобі каблучку з рубіном. Де вона? Я витягла зі скриньки. Вона жадібно накинулася, взяла і каже, а чому рубін такий маленький.

Я кажу, який був, такий і залишився. Я його не ношу. А вона, а я думала, що там великий камінь. Запропонувала, візьми, а вона, ні, не хочу, немає цінності.

А все, що свекруха кожного разу, знімаючи з нас, везла до неї, їй довелося продати, коли вони збанкрутували. Нічого не залишилося фамільного, що з брата здирала, ні золота, ні дорогих речей, куплених в Європі, ні сімейного щастя. З чоловіком вона розлучається і нормальних відносин з своїми дітьми теж не має.

Син ніде не працює, живе з жінкою, на 10 років старшою за себе.  Дочка живе, як вважає за потрібне, про матір давно забула, телефонує їй лише зрідка.

Мені навіть інколи стає шкода мою зовицю. У житті набагато страшніше, ніж в кіно. Все повертається бумерангом. Що сієш, те й пожинаєш. Вона жила так, ніби хотіла отримати весь світ, а в результаті залишилася практично без нічого і нікому не потрібною.

Фото ілюстративне – sampfuncs.

facebook