Щиро зізнаюся, що я дуже довго вагалася перед тим, щоб написати сюди. Але бачу, що люди дають гарні поради, допомагаючи вирішити життєві негаразди в непростих ситуаціях в житті. Тому напишу і свою життєву історію, можливо, і сама знайду тут розраду та гарну і дієву пораду.
Батьки мої не багаті люди зовсім були, щоб не сказати бідні. Жили в невеличкій хатині, тому з чоловіком Дмитром, після заміжжя стали жити в свекрів, але у Дмитра була ще сестра Ольга, але вони з чоловіком жили окремо в своїй квартирі.
Тато й мама Дмитра, хоча жили в невеличкому селі, але були людьми заможними. Мій свекор будував людям будинки, працював в колгоспі разом з матір’ю, а ще вдома тримали велике господарство, тому вони були люди забезпечені, в порівняні з іншими людьми.
Ми з Дмитром теж працювали: він на заводі, а я нянечкою в дитячому садочку. Ми завжди в усьому допомагали своїм батькам, коли мали хоч найменшу можливість. Все робили їм на городі, самі пасли декілька разів на місяць корів, допомагали по господарству.
Я сама щороку за свої гроші купувала вугілля, щоб було тепло у хаті. Але свекри рахували, що все це їх, бо на їхньому обійсті. Молоко здавали, свиней продавали, і всі гроші, які мали за свою працю віддавали доньці. Батьки говорили, що ті живуть в маленькій квартирі, а у них двоє дітей, тож потрібно купити земельну ділянку і допомогти будуватися, бо ми живемо у всьому готовому, а вони тісняться там і допомогти їм там більше нікому.
А потім я народила нашу довгоочікувану донечку, а через два роки синочка, ми стали щасливими батьками. Я сиділа багато часу вдома, тому ще більше робила все по господарству.
Хочу підмітити окремо, що з першого дня мати Дмитра сказала, що у нас все буде окремо: харчі і продукти. Моїм дітям свекруха жодного разу не насипала їсти, навіть коли я вже стала ходити на роботу. Батьки Дмитра їли, що мати приготувала на кухні, просто діти бігали поруч, а вони сиділи і їли за столом лише вдвох. А мої діти поруч ходили голодні, чекали, коли я прийду, щось приготую і нагодую їх.
Ми з Дмитром люди спокійні, чоловік дуже поважав батьків і ніколи не перечив їм. А я теж мовчала, бо жила в чужій хаті.
І всі ці роки усі гроші свекрами віддавалися доньці. Ольга приїжджала лише на свята, привозила батькам смаколики. А, натомість, додому везла пачки грошей, які весь час давали їй батьки.
Так минуло 15 років, і всі ці роки батьки чоловіка дуже не любили мене. Вони постійно докоряли мені, говорили, що гіршої невістки годі й знайти.
Я сказала Дмитрові, що далі такого життя не хочу, з мене досить. Ми продали свій “Москвич”, на який до того теж так довго збирали гроші, свої обручки, позичили трохи в родичів грошей і купили маленьку стареньку хатину навпроти батьків чоловіка. Це була наша велика помилка, про яку ми дізналися потім, краще б далі купили, а не близько до батьків.
Ми з Дмитром переїхали, запросили родичів та батьків відсвяткувати переїзд, усі прийшли, а сестра мого чоловіка Ольга з батьками не прийшли, і нічого нам не подарували, хоча грошей їм вистачає.
А потім свекри мало не щодня ходили до нас: як не одне зробити, то інше. Вони звикли постійно, що ми все їм робили і зараз постійно командували нами, адже була можливість – ми близенько живемо від них. А сусідам розповідали, що ми нічого їм не допомагаємо. Хоча люди ж бачать нас постійно на городі, тому мовчали, лише одна головою махнула в бік свекрухи і сказала:
– Одарко, невже так можна? Я доньки твоєї на городі жодного разу не бачила за ці роки, лише Дмитра твого одного, – мовила того разу сусідка.
Але свекруха все ж не вгавала. Я, коли вже жила в своїй хаті, то сама якось сказала:
– Вам зараз син лише все допомагає, просіть трохи доньку й зятя про допомогу, ми теж стомилися вже.
А вона мені у відповідь докірливо так:
– Я й сина для себе ростила для того, щоб допомагав мені з чоловіком на старості років. А хто мені ще має допомагати, якщо він поряд живе? Ольга живе далеко, вона не може приїжджати часто, у неї сім’я, свої турботи і робота там.
Батьки Дмитра заповіт склали на двох дітей, але гроші, як завжди віддавали доньці.
Першого не стало свекра. Хата була оформлена на нього, тому потрібно було вступати у спадок. Ольга, після того, приїхала, правда, відразу. Адже за життя батьки її допомогли купити земельну ділянку, побудувати великий будинок. Один син її за кордоном живе, інший в столиці, своя велика квартира у нього. Та хата, особливо, їм і не дуже потрібна вже, вони люди добре забезпечені.
Написала відмову від хати і матері сказала так зробити. Хату оформив Дмитро мій на себе, ми за це заплатили майже 20 тисяч гривень, бо там ще на землю документи були не всі, прийшлося різні довідки збирати у нотаріуса, а це в наш час не дешево.
Зараз ми з Дмитром вже й самі немолоді, він часто недужає, йому вже важко ходити. Свекрусі 85 років, вона постійно лежить, ми вже давно забрали її у свою хату. Діти наші живуть в столиці, далеко від нас. Весь догляд за свекрухою лише, відповідно, на мені.
Як я розповідала, що хатина у нас старенька, колодязь на вулиці, літня кухня не опалюється. Пральна машинка у мене теж стара. Щоб прати одяг, я з колодязя ношу воду, потім руками полощу, виношу воду на вулицю. І все це в літній кухні, там холодно дуже. Загалом, зручностей, особливо, немає у нас.
За лежачою матір’ю чоловіка взимку мені доглядати дуже важко, я за стільки років вже втомилася.
А у самої Ольги всі зручності в домі є. Якось я попросила Дмитра, щоб він подзвонив сестрі, сказав, щоб забрала матір до себе хоча б на зиму, бо мені важко дуже, у нас навіть туалет на вулиці, тому мені потрібно все виносити і мити.
Але Дмитро дзвонити Ользі не хоче. Каже, що його сестра не погодиться на це, бо хата батьківська дісталася нам, то й ми маємо доглянути матір.
А я рахую, що це дуже несправедливо. Вони стільки грошей у батьків забрали, то теж мають доглядати матір на старості років, хоч трохи, щоб і ми могли відпочити, адже вся робота лягла лише на мої плечі.
Дмитро дзвонити не хоче, не хоче сперечатися з Ольгою, а вона рідко приїжджає до нас і жодного разу не запропонувала забрати матір до себе.
А я тепер і не знаю що робити. Самій їй зателефонувати? Чи далі тягти все на собі, але не псувати відносини зі своїми родичами? Як зробити так, щоб зберегти стосунки з близькими людьми, щоб було по-справедливості? Я дуже втомилася зараз, теж хочу, щоб хтось допоміг.
Фото ілюстративне.
