Два роки тому не стало моїх бабусь, одна за одною – по мамі і по батькові. Після них залишилося дві квартири, які я успадкувала. Мама від своєї частки в бабусиному майні відмовилася, взявши обіцянку, що квартири я поділю між своїми дітьми, коли вони виростуть.
Але поки діти маленькі, квартири вирішили здавати. З однієї квартири гроші забираю я, з другої – мама. Гарна надбавка до зарплати, гроші зайвими не бувають. Чоловік вирішив, що якщо ці квартири його не стосуються, то й втручатися в ці справи він не буде. Тема була закрита.
Але недавно тема житла зненацька виникла, і в дуже несподіваному ракурсі. Чоловік проаналізував, що наші діти житлом забезпечені, а його син від першого шлюбу – ні, то треба і про його дитину подумати. Подумати в його розумінні – це взяти для нього житло під виплату.
Я з цим не згідна, чому питанням житла для його сина від першого шлюбу маю займатися я, а не його перша дружина, мати дитини?
Коли я зустріла Семена, він відразу мені сказав, що розлучений і у нього є син від першого шлюбу. Я дуже уважно стежила за його відносинами з колишньою сім’єю, щоб зрозуміти, чи є сенс створювати з ним свою сім’ю або все ще буде тягнутися туди. Так що моє рішення було максимально виваженим.
В нашому шлюбі народилося двоє синів. Жили ми в моїй квартирі, яка дісталася мені від батька. Мама з ним розлучилася, ще коли я вчилася в школі, тепер вона вдруге заміжня, але я залишилася у неї єдиною дитиною. Спадок від батька я отримала близько одинадцяти років тому, я відразу в’їхала туди і стала обживатися.
У чоловіка з його першою дружиною квартири не було, вони знімали. Після розлучення колишня з дитиною повернулися до її батьків. Син чоловіка від першого шлюбу вже старшокласник. Семен все частіше став заводити розмову, що хлопець зовсім дорослий, треба б подумати і про майбутнє. Я не розуміла, навіщо про майбутнє свого сина він розмовляє зі мною, але з ввічливості слухала, раптом йому порада потрібна чи просто хоче виговоритися.
– Давай візьмемо йому квартиру під виплату, – нарешті дійшов до суті розмови Семен.
Я сказала, що мета у нього і справді благородна, але я тут з якого боку? У хлопчика є мама і тато, які повинні займатися його благополуччям. Щось не пригадую, щоб перша дружина Семена хвилювалася про майбутнє наших з ним дітей.
А чоловік мені і пояснює, що його колишня заробляє мало і її тягнуть батьки. Один він теж квартиру не осилить, але з моєю допомогою у нього вийде. Моя допомога повинна полягати в тому, що Семен бере іпотеку, квартиру оформляє на сина, а ми з ним її платимо.
– Ну у нас же дві зарплати і плюс гроші зі здачі квартири. Невже не впораємося? – запитує чоловік.
Впораємося, звичайно. Правда, доведеться економити. Це означає, що ні відпусток, ні якихось покупок нової техніки або меблів, тільки режим економії. А заради чого? Одна справа, якби він наших спільних дітей забезпечив житлом, а старшого ні – тут було б негарно, тут треба було б по совісті щось вирішувати.
Але до квартир наших з ним синів чоловік не має ніякого відношення. Це моя спадщину, яку я поділила між синами. Моя і моєї мами. Так що ні про який кредит і мови не може бути.
Я чоловікові так і сказала, нехай з колишньою беруть іпотеку, оформляють на неї, а він в рахунок аліментів нехай платить свою частину або трохи понад них. Але я в цьому брати участь не збираюся.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
