Коли мій син мене ослухався і одружився проти моєї волі, я просто перестала з ним спілкуватися. Я ніколи не могла подумати, що Микита так поступить зі мною.
Мій чоловік багато років був в Америці, напевно, єдиний з нашого села. Напевно, не варто говорити, що жили ми доволі заможно як на той час. Ми мріяли, що наші син і донька стануть лікарями, готові були платити за їхню освіту.
Син першим поступив в медичний і переселився в обласний центр. Додому приїжджав рідко. Але якось умудрився сподобати собі дівчину з нашого села. Та я була проти, бо вона була не пара нашому сину. Тому я все зробила для того, щоб вони розійшлися. Сподівалася, що син швидко її забуде і знайде собі більш вдалу пару.
В принципі, все майже так і сталося. Невдовзі Зоряна, так звали цю дівчину, вийшла заміж і поїхала з нашого села. А от у Микити з особистим ніяк не складалося. Він закінчив медичний університет, влаштувався на роботу, ми з чоловіком купили йому квартиру в обласному центрі, а син все ще залишався один.
Я списувала все на його зайнятість на роботі. Та з’ясувалося, що причина зовсім не в цьому. Якось приходить син до мене і каже, що буде одружуватися. Я дуже зраділа, але зарано, бо його обраницею була та сама Зоряна з нашого села. Сімейне життя у неї не склалося, з чоловіком вона розлучилася, і вони з Микитою вирішили знову бути разом. Але тепер у неї є дитина, син трьох років.
Микиті я відразу сказала, що не благословлю цей союз ніколи, а він мені відповів, що вже сам дорослий, і може самостійно приймати рішення. Я тоді настільки розізлилася, що сказала йому, що якщо він такий самостійний, то нехай і сам на житло заробляє.
Після нашої розмови через тиждень син приніс мені ключі від квартири і запрошення на весілля. Я нікуди не пішла, і відтоді ми перестали спілкуватися. Вони з Зоряною зняли квартиру, у них невдовзі народилася спільна донечка.
Тим часом підросла моя молодша донька, вийшла заміж, і я їх впустила в квартиру сина. Так ми і жили, поки моя дочка з зятем не виїхали в Америку на постійне місце проживання. На перших порах дочка дзвонила, питала як я, але потім життя закрутило, і ми все рідше спілкувалися, а потім все звелося нанівець.
Коли я серйозно занедужала, то першій зателефонувала доньці, але вона сказала, що їй треба порадитися з чоловіком, бо сума, яка мені була потрібна на лікування, для неї була занадто великою. Зять вислухавши, відмовив. Сказав, що наразі у них такої суми немає.
І в цей момент з’явився син, не знаю звідки він дізнався про мій стан, але приїхав і відразу забрав мене до себе в лікарню, а далі почав шукати вихід на закордон.
Здивувала мене невістка, яка продала свій спадковий будинок, що залишився їй від бабусі. І це заради того, щоб мені допомогти.
На щастя, син з невісткою мене врятували. Я пере ними в великому боргу. Розумію, яка я була несправедлива тоді до них. Не все в цьому житті вимірюється грошима.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
