Я відразу після школи я поїхала з дому на навчання в сусідню область. Коли закінчила університет, знайшла роботу, вийшла заміж, тому в своє рідне містечко повертатися не хотілося. Там я не бачила перспектив.
Там у мене залишилася мама, сумувати їй було ніколи – вона і працювала, і в самодіяльності брала участь, і з подругами кудись по гриби ходила, на дачі своїй копалася. Тата рано не стало, тому дуже довго ми жили з нею удвох.
Характер у мами не цукор. Все говорить в очі, не замислюючись про те, як це сприйме інша людина. Дотримується розпорядку дня, всіх намагається переконати, що вона завжди права. У старших класах я вже дні рахувала, коли зможу пожити одна, тому що жити за маминими правилам було дуже напряжно.
Після мого весілля мама кілька разів приїжджала до нас в гості. Тоді ми жили ще на знімній квартирі. Перший раз чоловік відважно пережив зі мною мамин приїзд, але другий раз під приводом браку спальних місць тимчасово перебазувався до свекрухи.
Так я сама після її приїздів ще місяць приходила в себе. Тихо мама розмовляти не вміє, вставати вона звикла близько шостої години ранку, і з цього моменту її зовсім не цікавило, коли встають інші. Навіть в свої законні вихідні доводилося підніматися в таку рань, тому що спати під мамин тупіт, ляскання холодильника, гуркіт чашок і шум телевізора було просто нереально.
Зятю мама спуску не давала, як і мені, докопувалася до кожної дрібнички. Я до такої її поведінки звикла, а от чоловіка пройняло.
В гості до мами я теж їздила одна. Такі поїздки мене не радували, тому що їхати не хотілося, але доводилося, тому що допомагати все-таки треба, мама не молодіє. Я маму люблю, але вона з таких людей, з якими постійно перебувати поруч дуже і дуже складно.
Два роки тому ми з чоловіком взяли в кредит квартиру. Взяли дві кімнати, щоб після народження дитини вистачило місця для всіх. Стали облаштовуватися.
Мама в гостях у нас була всього один раз. Все розкритикувала, звичайно, але тоді ми з чоловіком бувальщина в ейфорії від покупки власного житла, тому уваги не звернули. Після цього мама більше не приїжджала.
Три місяці тому мама по телефону розповіла, що її випровадили на пенсію, саме випровадили, бо вона-то ще попрацювала б, але молодим скрізь у нас дорога, її попросили не затримувати місце. Це було сумно, звичайно, але у неї залишилися город, подруги і самодіяльність. Це я так думала.
Місяць тому мама поставила мене перед фактом, що скоро приїде. Зазвичай вона подорожувала без нічого, а тут приїхала з трьома величезними сумками. Чоловік навіть занепокоївся і уточнив, скільки теща збирається у нас гостювати. Відповідь ми дізналися ввечері за столом.
Я приготувала святкову вечерю, ми сіли за стіл, мама переказувала останні новини про свого колишнього начальника, про подруг, які до дітей роз’їхалися, онуків няньчити, про гурток самодіяльності, який закрився.
– Ось я до вас і вирішила переїхати. А чого мені там тепер робити? – закінчила свою розповідь мама.
– Як, вирішила переїхати, – після деякої паузи уточнила я. – Зовсім, з речами?
Мама кивнула, а я навіть не знала, що сказати. Вона пояснила, що подумала, прикинула і вирішила, що нічого її в рідному місті не тримає, тому продала там квартиру, свою дачу, зібрала найпотрібніші і важливі речі, і приїхала до нас.
– Тільки я ціни подивилася, на мої гроші тут нормальну квартиру не купити. Але поки поживу у вас, не дарма ж у вас тут дві кімнати, як знали, – каже мама, і продовжила. – А як дитина народиться, то я вам допоможу. Ти навіть на роботу швидше вийти зможеш. Ну а там якось розберемося вже.
Чоловік просто мовчки вийшов з-за столу. Я сиділа, намагаючись зібрати думки в голові. Такого повороту подій я не передбачала. Я не виключала, що коли-небудь мама не зможе жити одна в силу віку, тоді так, потрібно буде забирати до себе, доглядати, але я думала, що у мене ще років двадцять попереду.
Помовчавши, я все-таки знайшла слова, щоб постаратися пояснити мамі, чому вона в цій ситуації неправа. Вона навіть зі мною погодилася, але тепер-то що робити?
Поки мама живе у нас, вже другий тиждень пішла. Ми з чоловіком шукаємо варіанти. Мама поки поводиться незвично тихо, розуміє, що в цей раз вона лишку вистачило, але довго це не триватиме, я її знаю. Тому нам треба в максимально стислі терміни щось придумати. Поки варіантів ніяких.
Зараз маму відселяти нікуди. У нас своя іпотека висить, знімати житло – це даремно витрачати гроші, потім доведеться більше банку віддавати. Закрити з маминих грошей нашу іпотеку, а потім відразу взяти квартиру їй, там не така сума, щоб вистачило і на нашу іпотеку, і на початковий внесок на нову, та й обставляти квартиру на щось треба.
Ми з чоловіком шукаємо рішення, а мама спокійна, каже, що її будь-який варіант влаштує. Але у нас поки взагалі жоден варіант не складається, всюди якісь труднощі. Що робити, не можемо визначитися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
