fbpx
Життєві історії
Після кількох місяців мовчання, мені зателефонувала Марина Володимирівна, почала питати про внука, а потім плавно підвела мене до того, що знову приїжджають її родичі, треба квартиру на місяць. Я не погодилася – у неї є своє житло, нехай у себе і приймає

Свекруха сама неочікувано запропонувала обмінятися квартирами, мовляв, їй одній багато не треба, тому вона згідна переїхати в нашу однокімнатну, а нам віддати свою двокімнатну. У мене є своя квартира, дошлюбна, з хорошим ремонтом. Я почала відмовлятися. По-перше, у своєму житлі я почуваюся впевненіше, по-друге, вже звикла, по-третє, робота близько. Але тут і чоловік підключився, почав мене переконувати.

– Не хвилюйся, за документами твоя квартира залишиться твоєю, а мамина – маминою. Та й потім, у мене там теж є частка. Ну сама подумай, у нас буде повноцінна спальня та вітальня, а в майбутньому у дитини своя дитяча. Мамі і платити за одну комуналку буде легше, та й все одно їй, де на пенсії сидіти.

Я погодилася. Перевезли речі доволі швидко. Тим більше, що кухонні гарнітури залишилися на своїх місцях, на нове місце поїхали лише м’які меблі, техніка та наші особисті речі. Плюс ми ще у квартиру свекрухи купили велике ліжко, а до неї пару тумбочок. До моїх родів переїзд відбувся. Незадоволень та скарг від мами чоловіка з приводу того, що район їй не подобається, квартира незручна та інше, не було.

Але дуже швидко я пошкодувала, що погодилася. Нашому синові ще й місяця не було, коли Марина Володимирівна зателефонувала і попросила, щоб ми прийняли у себе на деякий час її племінницю, яка приїде в наше місто по справах.

– Звичайно, – кажу, – не питання, хай приїжджають.

Пробула у нас племінниця 17 днів, за цей час вона жодного разу продуктів додому не принесла. Ну нічого, думаю, нехай. Але тільки вона поїхала, свекруха стала за іншу родичку домовлятися.

– Тітка Світлана хоче приїхати з донькою та онукою, – зателефонувала Марина Володимирівна, – я б запропонувала їм у мене залишитися, але де? Вони всього на тиждень.

– Марино Володимирівно, – кажу, – а можна родички квартиру винаймуть на тиждень? Чи хостел? Ну самі уявіть, у мене немовля, не сама спокійна, до речі. В іншу ніч мені й поспати до ладу не вдається.

– Ні, так не можна. Як я їм таке запропоную? Я коли на малу батьківщину їжджу, завжди в них зупиняюся, в готель ще жодного разу не відправили.

Мені не до гостей. Адже троє практично дорослих жінок – це додатковий клопіт по дому: прання постільної білизни і рушників, посуд, приготування, прибирання. І не треба мені про те, що вони всі самі. Три чужі дами на моїй кухні – це три чужі дами на моїй кухні. А ще у ванній та в туалеті, вибачте.

Свекруха за відмову образилася, де зрештою ночували тиждень тітка Світлана і що з нею, я не знаю. Навіть цікавитись не стала. Чоловік, бачачи, що мені зовсім не до того, сам з’ясовував усі питання зі своєю мамою.

А місяць тому знову дзвінок від мами чоловіка, цього разу треба поселити на кілька днів її двоюрідного брата. Я знову сказала, що не хочу, щоб в моєму домі ходили посторонні люди.

– Вашому онукові, лише три місяці. Ви про всіх пам’ятаєте, за всіх переживаєте, крім нього Йому три місяці, він немовля, імунітет у нього тільки формується. Я хочу жити з чоловіком та сином, без Ваших родичів.

Марина Володимирівна мала розмову з сином, якому сказала все. Розмова відбувалася на нашій, точніше на кухні свекрухи, тому я чула головне, сказане, мабуть, саме для мене. Вона сказала, що я невдячна. Я вам свою квартиру залишила, перебралася у ваш барліг однокімнатний, де ні гостей прийняти, ні самій розвернутися. Завжди так було, що ті, хто живе в місті, приймають всю рідню з села у себе.

Я не вийшла з кімнати, доки у нас Марина Володимирівна перебувала, а потім я чоловікові сказала:

– Говори мамі, шукай транспорт, ми переїжджаємо назад, у мій однокімнатний барліг, де не треба буде нікого приймати.

На цей раз чоловік зі мною погодився. Ми повернулися в мою квартиру, свекруха на нас образилася. Через три роки ми переїхали в свою двокімнатну квартиру, яку взяли в кредит. Свою квартиру я почала здавати.

А нещодавно мені зателефонувала Марина Володимирівна, почала питати про внука, а потім плавно підвела мене до того, що знову приїжджають її родичі, треба квартиру на місяць. Я не погодилася – у неї є своє житло, нехай у себе і приймає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page