fbpx
Життєві історії
Після інституту Іван привіз молоду наречену додому з батьками знайомити. Незабаром зіграли весілля. Він досі пам’ятає як Галина стояла і дивилася на нього, коли вони з Оксаною з РАЦСу виходили. Поруч з нею був маленький хлопчик, що тримався за мамину руку. Хто ж міг знати, що цей самий Микола через багато років сподобає собі саме його дочку

Щовечора Микола приходив під хату Соломії і просив, щоб та хоч на хвилинку до нього вийшла. Дівчина, може б, і рада була б з ним поговорити, але знала, що батькові її спілкування з Миколою не до вподоби.

Миколу Іван Степанович недолюблював, і всіляко віднаджував від свого будинку. Колись з батьком його вони були кращими друзями, разом ходили в школу, потім пішли в армію, а після закохалися в одну дівчину Галину. І вона відповіла взаємністю, але не йому, а Гнату.

Іван тоді поїхав в місто, поступив в інститут, там і зустрів маму Соломії, красуню Оксану. Тільки скільки хлопець себе не обманював, забути свою першу кохану він був не в силах…

Після інституту Іван привіз молоду наречену додому з батьками знайомити. Незабаром зіграли весілля. Він досі пам’ятає як Галина стояла і дивилася на нього, коли вони з Оксаною з РАЦСу виходили. Поруч з нею був маленький хлопчик, що тримався за мамину руку. Хто ж міг знати, що цей самий Микола через багато років сподобає собі саме його дочку!

***

Микола не здавався, пропонував Соломії з ним в місто втекти:

– В місто поїдемо, я роботу знайду, розпишемось, – мрійливо сказав хлопець.

– Та куди ми поїдемо, хто нас там в місті чекає, ти спочатку роботу знайди, потім і приїжджай, я подумаю, – розсудила дівчина.

– Чекати то мене будеш? А то твій тато швидко мені заміну знайде.

Соломія пообіцяла, що чекатиме Миколу не зважаючи ні на що, і хлопець поїхав. Потяглися довгі дні, тижні, а через два місяці батько заявив, що знайшов для дочки відповідного нареченого.

Коли Оксана почула, що чоловік хоче видати їхню доньку за свого ровесника та ще й з дитиною, вхопилася за голову, просила чоловіка добре подумати.

– За таким Соломія буде як за кам’яною стіною. А хлопчика виростять потихеньку.

Соломія просто не знала, що їй робити. Не так вона собі уявляла сімейне життя, з нелюбом чоловіком та ще й чужою дитиною на додачу. До того ж, невдовзі вона зрозуміла, що і сама чекає дитину… від Миколи.

– Мамочко, що мені робити? – питала вона у матері.

– Виходь за Степана заміж. Хороший він, а те, що дружина рано пішла і малюк на руках – хіба він у тому винен? Ти ж у мене розумниця, може злюбиться, стерпиться?

– Не треба мені ніхто, є у мене наречений.

– Тільки де він? Другий місяць як поїхав, жодної звісточки від нього.

Дата весілля була призначена, Соломія потихеньку змирилася зі своїм становищем нареченої вдівця з дитиною.

На наступний день після весілля молоді поїхали до Степана в сусіднє село. Машина зупинилася перед красивим двоповерховим будинком. У Степана і справді, як говорили сусідки, були золоті руки.

Відтоді пройшло кілька років, у Соломії і Степана народилося двоє діток, старша, дочка Миколи, як дві краплі води схожа на маму, а синок Андрійко – вилитий батько. Соломія відразу розповіла чоловікові про те, що Ганнуся не рідна йому, але він її обірвав на півслові і сказав, що дрібниці не важливі, дівчинка його донька. Дітей він дуже любить, таких батьків ще пошукати треба.

Про Миколу звісточка прийшла через два роки. Він одружився в місті, не писав Соломії, бо дівчина чекала від нього дитину. Але міцну родину збудувати у нього не вийшло, бо почав прикладатися до чарки.

Таке воно людське щастя – ніколи не знаєш, з ким знайдеш, а з ким загубиш.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page