fbpx
Життєві історії
Після другої дитини я відразу вийшла на роботу, а додому привезла свою маму. Я добре бачила, як чоловік та теща не люблять один одного, але мені було це не важливо. Тепер всі мене шкодують, але я сама накоїла біди

Після другої дитини я відразу вийшла на роботу, а додому привезла свою маму. Я добре бачила, як чоловік та теща не люблять один одного, але мені було це не важливо. Тепер всі мене шкодують, але я сама накоїла біди

Усе починалося дуже добре: я вийшла заміж, один за одним у мене народилося двоє дітей. Та попри пелюшки, плач дітей та інші справи, яких навалилося до небес, моя декретна відпустка завершилася через місяць після виписки. За матеріалами

Тоді мені було байдуже на осуди з боку родичів, адже я хотіла будувати кар’єру та рухатися кар’єрною драбиною. До нас додому переїхала моя мама. Я бачила, що чоловік з тещою терплять одне одного та тихо ненавидять. Моя мама одразу взяла господарче верховенство вдома: прибирала, готувала, доглядала за дітьми. Я майже не бачила своїх «домашніх», адже майже жила на роботі, приходила додому лише спати. Але мені була вигідна така ситуація, тому що вдома був мій замінник.

Коли мама повернулася до себе додому, старший син пішов у середню школу, молодший – закінчував молодшу. Мій батько захворів, тож матері довелося перемкнутися з дітей на дорослу дитину.

Я думала, що вдома нормалізується ситуація: я, мої діти та чоловік стануть ближчими. Чоловік почав возити дітей до школи, я трохи раніше почала повертатися додому, бо стала начальницею відділу. Але в один «прекрасний» день я дізналася, що чоловік ходить наліво.

Не могла зрозуміти, коли це відбувається, адже після та до роботи чоловік бачився з дітьми. І потім до мене дійшло – він робив це на роботі зі своєю колегою. «Добре» придумав, молодець.

Вдома я сказала чоловіку, що знаю про зраду. Кричала, не добираючи слів. Він склав речі та пішов, грюкнувши дверима.

Пройшло 10 років. Чоловік не повернувся. Сини вже студенти, навчаються в іншому місті, живуть там в гуртожитку та дуже рідко приїжджають додому. А я одинока. Сини телефонують рідко. І я їх розумію, але у них в дитинстві не було матері. Я була на роботі, вся у справах, будувала кар’єру.

І що я маю? Двоє синів, які не подадуть мені склянку води в старості. Не маю чоловіка, який пішов, бо не витримав пустого місця там, де мала бути жінка.

Всі мене жаліють, яка я розумниця, красуня, а з родиною не склалося. Проте тепер я розумію, що сама винна. Варто було знаходити золоту середину між роботою та родиною, щоб не залишитися в результаті без сім’ї.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook