З чоловіком ми прожили всього три роки, а я вже просто мрію про розлучення. Це слово настільки часто звучало в нашому домі, що чоловік вже до цього звик і перестав зважати на мої слова і сприймати їх серйозно. Але ситуація у нас склалася не найкраща, і це при тому, що у нас росте маленька донечка.
Перший раз я зопалу крикнула чоловікові про розлучення, коли чекала дитину. А все через якусь дрібну сварку типу – «Ти не помив за тобою тарілку і ложку». Але тоді у мене хоча б було виправдання – моє становище. Чоловік відразу ж кинувся вибачатися і заспокоювати, а я, отримавши моральне задоволення зглянулася і пробачила його.
Після народження дитини непорозумінь у нас побільшало. Я ніколи б не подумала, що побут так швидко руйнує всі високі почуття. Чоловік ні в чому мене не підтримував. До дитини вночі повинна вставати я сама, прибирати, прати, готувати їсти. А чоловіку лінь свої речі на місце поставити, не кажучи вже про те, щоб мені щось допомогти.
Тепер ми дійсно на межі розлучення. Сварки переросли в далеко не безневинні. Колись, в основному, вони виникали на побутовому грунті, а зараз між нами абсолютне нерозуміння, розбіжність поглядів на все.
І ось після чергової сварки, я зібрала деякі речі і поїхала з однорічною донькою до мами. Чоловік навіть не думав мене зупиняти. Він змінив замки і зібрав мої речі, що залишилися. Повернувшись через два тижні, я «поцілувала» двері і почула, що «дома у мене більше немає». А потім, з дитиною на руках, я вирушила шукати квартиру для знімання.
Сварилися ми завжди через дурниці, звичайний побутові непорозуміння, але при цьому ми примудрялися наговорити один одному стільки всього зайвого, що і уявити складно наше подальше спільне життя. А зміна замку стала останньою краплею.
Зараз ми з донькою живемо в орендованій квартирі. Я все ніяк не можу зважитися віднести документи на розлучення і спостерігаю в соціальних мережах як мій, поки все ще чоловік, розважається з нашими загальними подругами. Вітає їх з восьмим березня, днями народження і дарує віртуальні букети. А я в цей час якраз збираю гроші по всіх сумках і кишенях, щоб вистачило оплатити комуналку і купити дитині все необхідне.
Ми разом були чотири роки, три з них в шлюбі. Зараз дитині півтора роки. Останні пів року з чоловіком ми взагалі жили, як сусіди. Він йшов о восьмій ранку на роботу, поки ми спали, і повертався вночі, коли, знову ж таки, все вже сплять! Ні тобі спільних вечорів, ні прогулянок, ні свят, ні вихідних. Кому потрібна така сім’я? З усіх боків тільки й чую, що треба зберігати сім’ю. Тільки кому ось треба? Що зберігати? Для чого?
Мама просить мене подумати і спробувати помиритися з чоловіком, аргументує це тим, що дитині потрібен батько. Я і сама це розумію, але мені здається, що нехай вона краще його бачить один раз в тиждень в спокійній обстановці, ніж щодня чує наші сварки.
Я ще сама не зовсім розібралася, що відчуваю: смуток, чи радість і полегшення. Потрібен час, щоб зрозуміти. Можливо, саме час надасть шанс спробувати ще раз, почати заново або ж поставити жирну крапку в наших відносинах і розірвати шлюб. Адже єдине, що я точно знаю, що так тривати далі більше не може. Треба щось змінювати. Якби ж то знати, що зробити, щоб не помилитися.
Фото ілюстративне – womancosmo.
