Свою невістку Галину я з самого початку не прийняла, бо вона забрала мого сина з сім’ї.
Степан одружився дуже молодим, в 20 років. За дружину він взяв собі Іванку, вона мені дуже сподобалася.
Але чомусь у них не було діточок, і Іванка дуже через це переживала.
А я її заспокоювала, що вони ще молоді, і у них обов’язково все ще буде.
Та моїм надіям і сподіванням не судилося збутися, бо невдовзі по селу поповзли чутки, що мій Степан до Галини ходить.
Я повірити в це не могла, Галина – наша сусідка, живе через дорогу, і добре знає, що Степан – одружений чоловік.
Тому я сподівалася, що все це плітки. Та син сам прийшов і сказав мені, що йде з сім’ї до Галини, бо не може без неї жити.
Що я тоді його впросилася, і плакала, і на коліна перед ним падала, аби він не ганьбив нас усіх, але нічого не допомогло. Люблю, каже, і все тут!
Степан розлучився з Іванкою і пішов до Галини. Стали вони жити навпроти мене.
А я дивитися на неї не могла, і прямо їй про це сказала, що ніколи її не прийму як невістку.
Отак ми і прожили 35 років! Рідні люди весь цей час не спілкувалися.
Галина народила двох синів, але внуків вона до мене не пускала.
Степан попри заборону дружини таки приходив до мене, і допомагав по господарству. Вдома йому за це діставалося на горіхи від Галини, але він відчував свій синівський обов’язок перед нами завжди.
Поки ще був живий мій чоловік, ми собі з ним разом господарювали, і мені нікого було не треба.
А пів року тому він пішов у засвіти, і мені так сумно і важко одній в хаті, що словами не передати. Та й немолода я вже давно, мені допомога потрібна.
В неділю у Галини був день народження. Я витягла зі свого сховку 500 гривень і вирішила піти привітати невістку.
Вона коли мене на хвіртці побачила, то сказала, що не пустить на подвір’я.
Але я її відразу заспокоїла, що я не сваритися прийшла, а навпаки – миритися.
Галина не зовсім повірила мені, але запросила до хати.
Я витягнула конверт і подарувала невістці гроші. А потім і вибачення у неї попросила.
А вона мене теж неабияк здивувала – каже, що вже давно на мене не ображається, бо розуміє мене як мама – двох синів має, і теж для них хоче лише найкращої долі.
Одним словом, нарешті ми з невісткою порозумілися, і я цьому дуже рада!
Визнаю, що я була неправа, коли хотіла вирішити за сина його долю.
Їм двом добре, і це головне! А все решту – то вже не моя справа.
Шкода лише, що я так пізно все зрозуміла, бо ж сама себе позбавила найдорожчого – спілкування з рідними дітьми.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.