Вийшла заміж я за свого чоловіка з великої любові, мені тоді 20 років виповнилося, я жила емоціями і ні про що більше не думала.
Батьки намагалися мене відговорити від цього шлюбу, хотіли, щоб я довчилася і отримала вищу освіту, але я їх не послухала.
Петро забрав мене жити до себе, бо мої батьки у себе вдома такого зятя бачити не хотіли.
Наречений був старший за мене на 5 років, освіти не мав, роботи постійної теж не мав, зате був першим красенем на селі.
Петро розумів, що подобається жінкам, і дуже цим пишався, а мені постійно повторював, як же мені з ним пощастило.
У шлюбі у нас народилося двоє синів, діти росли, їхні потреби зростали, а мій чоловік і далі собі продовжував жити легко.
В той час, як інші чоловіки їздили на заробітки, мій чоловік навіть чути нічого про це не хотів, йому вистачало його зарплати.
І свекруха сина в цьому підтримала, сказала, що він у неї занадто красивий, аби їхати на заробітки і бетони мішати.
Жити в домі свекрухи мені теж було не легко, тому я постійно говорила чоловікові, що треба щось думати, бо діти вже підросли.
Одного разу чоловік мені сказав в докір, що якщо мені аж так треба грошей, то я сама можу їхати на заробітки.
Говорив він так тому, що був впевнений, що я ніколи його не залишу, ніде від нього не дінуся.
Але він прорахувався, тому що мені все так набридло, що я прийняла його слова до уваги, і стала все обмірковувати.
Я знайшла знайому, яка працювала в Італії, все її розпитала, і поїхала до неї.
Спочатку чоловік говорив, що я довго не витримаю і прибіжу до нього.
Але минуло вже 15 років, а я додому не збираюся навіть.
Двом нашим синам я допомогла купити по квартирі, тепер собі збираю гроші на житло.
Але не знаю, як правильно зробити, бо якщо я куплю квартиру, то вона буде спільно нажитим майном.
В будинок свекрухи я теж вкладатися не хочу, він не мій і ніколи моїм не стане.
Свекруха на мене злиться, ходить по сусідах і родичах, називає мене невдячною, мовляв, вона мене в свій час без нічого в свій дім прийняла, а я тепер заробляю гроші, але зовсім їй не допомагаю.
Чоловік вже благає, щоб я поверталася, бо роки беруть своє, мама вже біля нього так бігати не може, а він уваги хоче.
Та повертатися поки що я не планую, буду ще заробляти гроші собі на житло.
От тільки я все по мудрому зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
