Я завжди вважала, що мені в житті дуже пощастило, думала, що в мене є все – двоє прекрасних дітей, дбайливий люблячий чоловік, житло, робота. Ми жили добре, не без проблем, звичайно, але в основному все вирішували.
Наш шлюб тривав майже 20 років, а це немало. Життя змінилося, коли в останній рік все почало руйнуватися, наші суперечки ставали все сильнішими. Бувало, що ми сперечалися через найменші дрібниці, на які ми колись навіть не звертали уваги. Звичайно, ми й до цього не раз сперечалися, але завжди знаходили компроміси і швидко мирилися.
За весь час нашого спільного життя було багато чудових моментів, які приємно згадувати. У нас були гарні сімейні традиції, наприклад, вечеряти разом, святкувати дні народження в сімейному колі, їздити разом у відпустку. Шкода, що всьому хорошому рано чи пізно приходить кінець.
У момент, коли наше порозуміння практично зійшло нанівець, я спробувала поговорити з чоловіком на тему, що відбувається. У чому причина такого ставлення до мене? Я ж бачу, що мій чоловік дуже змінився, він майже не звертає на мене увагу, тому я стала його питати, у чому справа. Навіть звинувачувала себе, думаючи, що я могла його чимось образити.
Зрозумілої відповіді одразу він не дав. Тільки через місяць моїх допитувань він таки зміг зізнатися, що давно вже збирається піти з сім’ї. Причиною є те, що у мого чоловіка є інша. Хоча, дивлячись у його очі, я й так усе чудово розуміла без слів.
Я завжди його вважала мужньою, сміливою і рішучою людиною, але як дійшло до справді серйозних рішень, ці якості кудись поділися. Він пояснював, що заплутався.
Я не стала закочувати сцени, за останній рік, мабуть, морально я вже встигла підготуватися до такого результату. Розлучилися ми по-доброму, якщо можна так сказати.
Дивлюся тепер на себе і не знаю, що далі… Мені 45 років, виглядаю я не так добре, як би хотілося. А найголовніше – я не маю роботи, я ніколи не працювала, бо нашу сім’ю забезпечував чоловік, я навіть не знаю скільки і куди платити за квартиру. Все це завжди вирішував він, а тепер прийдеться мені самій і я не знаю, чи справлюся.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна