Мій чоловік дуже поважна людина в нашому місті. Здавалося, я маю радіти з цього, але це стало основною моєю проблемою. Разом ми вже 20 років, у нас дорослий син, який вчиться в столиці. І от нещодавно чоловік мені зізнався, що він більше мене не любить. Правда, відразу мене заспокоїв – йти від мене він не збирається.
Не думала, що доживу до того дня, коли мій чоловік мене розлюбить. Він особисто мені це сказав, але і відпускати мене не планує. Зробити це йому заважає його статус.
З моїм чоловіком ми познайомилися ще в університеті. Він подобався багатьом дівчаткам, але вибрав цей красень мене. Ми безмежно закохалися один в одного, і незабаром він запропонував мені вийти за нього заміж.
Ось уже пролетіло 20 років нашого спільного сімейного життя. І я щиро вважала, що ми досі любимо один одного. Чоловік часто робив мені приємні сюрпризи, возив мене відпочивати. Ми давно живемо окремо від батьків, в заміському будинку, в шикарних умовах. Наш дім – повна чаша.
Поки я ростила сина і створювала затишок у домі, чоловік робив кар’єру. Зараз мій чоловік займає високу посаду в міській адміністрації. Його вважають мало не правою рукою мера. Звичайно, таку роботу він повністю заслужив. Він цілими днями пропадав на роботі і його начальство нарешті його оцінило.
Тепер у нього солідна посада в мерії. Ми були дуже раді з ним і переїхали жити до великого будинку, про який раніше могли тільки мріяти. Але з часом я зрозуміла, що ця робота не така вже й хороша. Чоловікові доводилося постійно відвідувати різні пафосні заходи, поза робочим часом. Також він став затримуватися на роботі, але на цей раз все було зовсім по-іншому. Він міг взагалі не прийти ночувати. Хоча раніше такого ніколи не було.
А недавно взагалі покликав мене на серйозну розмову і сказав, що більше мене не любить. Але подавати документи на розлучення він теж не збирається, так як займає престижну посаду, яка зобов’язує його мати бездоганну репутацію. Цими словами він мене ошелешив і я не могла більше ні про що думати.
Як таке могло статися з нами? Ми стільки років разом і пройшли через багато усього, протягом усього часу я була для нього надійною опорою і підтримкою. А тепер він говорить, що ми чужі один одному. Вранці він встав, зібрався на роботу і пішов. Немов цієї розмови і не було. Але вона була. Невже тепер нам доведеться жити ось так, немов сусіди? Лише заради його бездоганної репутації.
Чоловік, до речі, сказав, що так живе безліч сімей, чоловік і жінка – як сусіди в спільному домі. Тільки ось мене таке не влаштовує. З одного боку мені хочеться зібрати речі і бігти, куди очі дивляться. А з іншого, я розумію, що чоловік забезпечує мене, сина і наше безбідне існування. Завдяки зв’язкам чоловіка у мене все є.
Але чи варто це особистих принципів і усього того, через що мені належить пройти? На людях грати роль його дружини, а вдома бути чужими людьми. Хіба таке можливо? Як тепер жити з ним після такого зізнання?
Фото ілюстративне –chronos.
