fbpx

Після 13-ти років шлюбу я виставила чоловіка за двері. Я ще не знала, як сама дам собі раду з двома дітьми, але я точно розуміла, що так далі жити не можна

Після 13-ти років шлюбу я виставила чоловіка за двері. Я ще не знала, як сама дам собі раду з двома дітьми, але я точно розуміла, що так далі жити не можна.

Справа в тому, що чоловік перестав давати мені гроші. Спочатку нашого сімейного життя він мені нічого не шкодував, навіть дарував подарунки і квіти. Потім, як ми вже стали жити разом, чоловік сказав, що витрачатися на букети не буде, бо це марна трата грошей. А подарунки якщо і дарував, то лише прикладного характеру – щось типу сковорідки чи каструлі.

Мені це не подобалося, адже я насамперед жінка, і квіти та подарунки я сприймаю не як розкіш, а як обов’язковий елемент підтримки жіночності. Та мій чоловік вважав це марною тратою грошей. Особливо ситуація загострилася, коли я пішла в декрет, спочатку в один, потім майже відразу в другий і я сиділа вдома без грошей, а чоловік купував лише найнеобхідніші продукти. А коли я просила купити щось для мене, він відповідав, що у нього немає грошей.

Тоді у мене і визрів план – якось самій на себе заробляти. Я не знала навіть з чого мені починати, але я настільки розуміла, що мені потрібно мати свої гроші, що готова була навчитися усього. За фахом я економіст, але по спеціальності майже не працювала. Поки я сиділа в декреті без грошей, я вирішила, що буду займатися невеликим бізнесом – брати товар оптом і продавати на ринку вроздріб. Але треба було стартового капіталу, і я наважилася взяти кредит в банку.

По легенько мій бізнес став розкручуватися, і тепер і у мене є нехай і невеликий, але власний магазин. Нарешті я стала фінансово незалежною. А мій чоловік і далі копить свої гроші. Я йому так і сказала, що він буде спати на подушці з грошима. Навіщо ж тоді гроші, якщо їх не витрачати на щасливе життя?

Одного разу я прокинулася зранку, зробила собі каву, глянула на свого чоловіка, який вкотре жадібно перераховував свої гроші в гаманці і я зрозуміла, що більше не хочу так жити, більше не хочу з ним жити. Оскільки проживали ми в моїй квартирі, то я просто вказала чоловікові на двері.

Він не вірив, що я можу ось так просто з ним розлучитися, став картати мене, називати меркантильною, але я твердо вирішила, що з цією людиною нам не по дорозі. Він ніколи не зміниться. А навіщо мені чоловік, який мене не забезпечує?

Свекруха мені щодня телефонує, каже, що я ще пошкодую, бо у мене двоє дітей, яких без чоловіка важко буде на ноги підняти. Може і так, я навіть не знаю, як у мене далі справи з бізнесом підуть, але щось всередині мені підказує, що я все правильно роблю. А яка Ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page