Мені зараз чимало років, розумію, що вже не молода, і мені дуже сумно через це, адже я нещодавно зробила найбільшу помилку в своєму житті. Я залишила свого чоловіка і пішла до іншого.
Пішла від людини, з якою ми були разом ще зі шкільної парти. Майже 10 років ми прожили разом, ділили і проблеми, і радість. Були і суперечки, і розходилися ми, а потім знову ми сходилися, продовжували жити далі разом. Якщо не брати цього до уваги, то жили ми в достатку, не гірше ніж інші люди. Але з часом, мені стало здаватися, що кохання якось минуло. Мій чоловік завжди майже весь час проводив на своїй роботі. Додому приходив тільки поїсти та поспати. Я скучила, ми якось стали жити, як просто чужі люди.
Мені хотілося, щоб було все, як колись: вечора проводити разом, ходити в кафе, отримувати квіти. Хотілося, щоб за мною доглядали, влаштовували мені сюрпризи, дарували несподівані подарунки. Мені просто не вистачало чогось хорошого.
Я жила днем бабака. Чекала свого чоловіка з роботи весь день вдома, прибирала, готувала їжу. Так, я не працювала, і можливо мені стало нудно саме тому, що не було чим себе зайняти у вільний час. Але я продовжувала жити з ним далі. А він навіть не помічав того, що мені погано і самотньо. Хоча я говорила йому про це, що, напевно, нам треба розлучитися, я так більше не хочу.
Якось я гуляла в парку і познайомилася там з Петром. Ми стали зустрічатися на прогулянках все частіше, тепер я щодня виходила з дому, і вже так сумно мені не було. Він робив мені компліменти, пригощав морозивом та кавою, розповідав цікаві історії. А чи багато нам жінкам треба? Адже жінки люблять вухами. Він мені дуже сподобався. В результаті у нас зав’язалися стосунки. Він просив, щоб я залишила чоловіка і переїхала до нього. І я погодилася.
Я не змогла довго говорити неправду своєму чоловікові, зібрала речі і пішла від нього. З Петром ми орендували квартиру і стали в ній жити разом. І тут я зрозуміла, куди я потрапила. Щовечора він приводив своїх друзів, і вони були в нього до ранку. Грошей Петро мені взагалі не давав, говорив, що у нього їх немає. Ні про які подарунки мови і не могло бути, адже знову ж він говорив, що грошей у нього немає. Іноді він міг взагалі не приходити додому ночувати, відпочивати десь з кимось, а мені пояснювати нічого не збирався, говорив, що я не його дружина, щоб просила у нього звіт.
Таке життя мене зовсім не влаштовувало, і коли я стала йому про це говорити, він сказав:
– Якщо тобі щось не подобається, не живи, таких як ти, я ще знайду, ти не якась особлива, ти звичайна, таких багато.
Мені тоді було дуже прикро чути таке. Адже заради Петра, я кинула свого чоловіка.
Я стала згадувати свого колишнього чоловіка, порівнювати з Петром. І зрозуміла, що колишній чоловік був не такий вже й поганий, і життя з ним було цілком хорошим у мене. Просто через те, що він багато працював, він втомлювався, і не міг провести зі мною багато часу і приділити мені увагу. А кохання було вже не таким, як колись тому, що занадто багато років ми вже були разом, і потрібно було докласти зусиль, щоб берегти його.
А я вирішила просто піти до іншого, думаючи про те, що справа не в мені. Я дуже тоді помилялася. Я хочу назад повернути свою сім’ю. Чи зможе мій чоловік мене пробачити і прийняти назад, я не знаю. Час покаже. Але я спробую все повернути назад, буду вимолювати в нього прощення.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
