Я поїхала з дому відразу після школи, і якщо чесно, то повертатися на малу батьківщину я з самого початку не планувала, бо знала, що перспектив там у мене жодних. А ще й приклад старшого брата та його життя був перед очима.
Вадим старший за мене на 7 років, навчався в технікумі, служив в армії, прийшов – одружився, привів наречену в нашу квартиру. Виглядало це так: я в одній кімнаті з мамою і татом і брат з дружиною в іншій. Я була відверто невдоволена, ну навіщо поспіхом було одружитися в 21 рік, щоб притягнути дружину на шию мамі та татові, яким тоді було трохи за 40. Молоді зовсім, а життя немає, і я, 14-ти річний підліток, із ними у маленькій кімнатці.
Вадим про це зовсім не думав, прожили ми так майже три роки, потім невістці перепало отримати спадщину у вигляді однокімнатної квартири, і вони з’їхали.
Почалися розмови про те, що мої батьки повинні помінятися квартирами з невісткою, довелося вигадати, що я після закінчення вузу повернуся і де житиму? В однокімнатній кімнаті з батьками? Вадим чоловік, є безліч інших способів вирішити свої проблеми у наш час. Але брат не поспішав цього робити.
Зараз Вадиму 40 років, він до останнього часу так і жив із дружиною та двома дітьми в однокімнатній квартирі. Він працював, якось за звичним ритмом минало життя, не намагаючись нічого зробити та покращити умови собі та своїм дітям.
Я вчилася, так примудрялася підробляти офіціанткою і сама собі забезпечувати, а брат тільки й робив, що нудив батькам, що грошей немає. Тоді вони працювали ще й добряче допомагали йому.
Після закінчення навчання я зняла кімнату, потім взяла в іпотеку маленьку студію на окраїні. Виплатила іпотеку, продала квартиру, знову влізла в кредит, тепер уже на житло ближче та більше.
Мама постійно виправдовувалася, що їй соромно, що вони з батьком мені нічим не допомагають, просто Вадиму так важко, ні йому, ні дружині з роботою не щастить, а онуків треба допомагати ростити.
Багато років наші батьки так і робили – ростили онуків, допомагали як могли. Батьки невістки, віддавши однокімнатну квартиру молодим, порахували свою місію закінченою, а потім у неї залишилася тільки мама, ось мої і тягли віз на собі.
З часом брат все ж таки вмовив батьків помінятися квартирами. Я вирішила тоді не втручатися – робіть що хочете. Але Вадим продовжував приймати батьківську допомогу. Половина однієї з пенсій батьків точно йшла до кишені брата.
При цьому, примудрялася сім’я та речі купувати, та відпочивати їздити. Тут я і збагнула, що робити і як бути, благо я в декреті сиділа. Я сказала мамі, що чоловік без роботи залишився, сидимо без грошей, а іпотеку платити треба.
Батьки відмовили в дотаціях сім’ї брата і почали надсилати ту ж суму грошей надсилати мені. Брату це не сподобалося, він відразу почав говорити, що мене має забезпечувати чоловік. Але мама йому пояснила:
– Я не можу не допомогти дочці, – сказала вона – твоїй сім’ї все життя допомагали, грошей давали, квартирою поступилися. А зараз нашої допомоги потребує інша дитина. Тож зменшуйте витрати.
Зізнатися чесно, мені було дуже незручно чинити так із батьками: адже у мене все добре насправді, а виходить, що я гроші з них тягну. Але потім я просто заспокоїла сама себе – якщо ці гроші мама не надішле мені, то у неї в гаманці їх все одно не залишиться. Все під чисту забере брат. Батьки навчилися жити і відкладати для брата та його сім’ї, тому в матеріальному плані для них нічого не змінилося.
Ці гроші я відкладала на рахунок, а поступово Вадим навчився жити без дотацій, і дружина його на роботу вийшла. Ось тоді я мамі і зізналася в усьому, а гроші ми витрати на ремонт, який перед Новим роком ми спромоглися зробити в їхній квартирі.
Коли про це дізнався брат, він відразу прийшов до батьків по гроші, сума назбиралася чимала, йому потрібні були кошти на нову машину. Але я сама зайнялася ремонтом, тому брат нічого не отримав. Тепер він не розмовляє ні з батьками, ні зі мною. Нічого, нехай нарешті вчиться самостійності.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
