– І що, Петре, прийняла тебе твоя Орися цього разу? – питає сусідка засмученого Петра.
– Якби прийняла, то я зараз не сидів би тут, під хатою, – невдоволено буркнув той.
Петро вже який раз іде до колишньої дружини миритися, а вона до нього лагідно щебече, кавою італійською пригощає, а сходитися назад не хоче.
Петро з Орисею прожили не мало, не багато, а 20 років. Одружилися молодими, кохання у них було. Обоє красиві такі, що очей не відвести. Усі навколо називали їх гарною парою, і гадали, які ж красиві діти у них будуть.
От тільки ця краса не в поміч їм пішла, а стала перешкодою для щастя. Донечка у них народилася, не схожа ні на батька, ні на маму, красивою її, м’яко кажучи, важко було назвати.
Орися завжди мала на все свою думку, вона бачила, що подобається і іншим чоловікам, тому завжди казала своєму чоловікові:
“Якщо тобі щось не подобається, то йди, я тебе не тримаю – на твоє місце є багато бажаючих”.
А який чоловік таке стерпить? Петро теж знав собі ціну, бачив, що він подобається іншим жінкам теж, і з часом став ходити наліво.
Орися цього не витримала, і поїхала в Італію на заробітки. А чоловікові сказала, що він ще дуже пошкодує, що втратив таку красуню.
Що робила Орися в Італії і як жила, ніхто не знає, але жінки з села, такі ж заробітчанки, приїжджали додому і казали, що Орися в Римі знайшла багатого італійця, і тепер вона справжня сеньйора.
“Пригодилася таки їй її краса”, – казали люди.
Так і прожили Орися та Петро ще 15 років, але тепер уже кожен своїм життям, намагаючись одне одному довести, хто з них кращий.
Орися в Італії і справді мала італійця, але він був на 20 років старшим за неї, і їй було соромно його привезти з собою в село. Зате сама часто на Різдво приїжджала – в шубах, і в золоті, щоб усі бачили, як добре їй живеться, і яка вона шикарна жінка.
Петро теж не відставав, жив з розлученою жінкою, у якої було двоє своїх дітей. Він старався для них, а в підсумку став їм не потрібний і повернувся до своєї матері.
Свій 55-річний ювілей Орися вирішила відзначити вдома, приїхала заради цього на все літо. За 15 років заробітків вона собі шикарний будинок збудувала, а єдиній доньці квартиру купила, коли та заміж виходила.
Обдумав все собі добре Петро, і вирішив, що піде миритися до Орисі, бо перша дружина – то таки від Бога. Пішов до неї, і як побачив, які вона хороми набудувала, то аж недобре йому стало.
А вона чоловіка свого шлюбного не гнала, навпаки, в хату запросила, все показала, кавою пригостила.
– Орисе, а може нам варто знову зійтися? Скільки будемо з тобою як діти красою мірятися? Он, шостий десяток минає, вже сивина скроні вкрила, а обличчя зморшками обсипане, – каже Петро.
Орися задумалася.
– Добре все, Петре, ти кажеш. Не праві ми обоє були, бо вже побачили, що краса до сімейного життя не має нічого спільного. Але що вже тепер виправиш? Сам подумай – навіщо мені зараз з тобою сходитися?
На цю розмову до Орисі заїхала донька разом з зятем і онуками. Орися глянула на донечку, а вона наче покрасивішала. Чоловік біля неї кругами ходить, горнуться одне до одного – любо глянути.
“От як нам з Петром треба було жити, а не думати – хто з нас красивіший, і хто кому має служити”, – промайнуло в голові у Орисі. Але і цього разу чоловіка свого вона не зупинила – пригостила кавою і відправила до свекрухи.
І знову пішов Петро до своєї матері, без нічого.
А як ви думаєте? Чи є майбутнє у Орисі з Петром? Чи вже життя прожите і назад нічого не вернеш?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
