fbpx
Життєві історії
Петро повертався додому сумний. Після роботи він забіг на хвилину до мами. Вона сиділа на кухні з мискою супу, чекала поки він принесе хліб. Антоніна Василівна стала скаржитися синові, що сама вже нічого робити не може: ні зготувати, ні помити, ні прибрати. Сьогодні вона просила його забрати до себе її, не хоче більше залишатися сама. Мати говорила, що продасть усі свої прикраси, у неї є трішки відкладених грошей ще й пенсію віддаватиме до копійки. Петро навіть не знав, що їй відповісти на це. Більше за все він думав про дружину. Поки старенька мати їла холодний суп, син одягався в коридорі. Вже в порозі гукнув, щоб чекала його через тиждень

Петро повертався додому сумний. Після роботи він зайшов до мами.

Антоніна Василівна стала скаржитися синові, що сама вже нічого робити не може: ні зготувати, ні помити, ні прибрати.

Сьогодні вона, як ніколи просила його забрати до себе її, не хоче більше залишатися сама. Антоніна Василівна говорила, що продасть усі свої прикраси, у неї є трішки відкладених грошей ще й пенсію віддаватиме до копійки.

Петро навіть не знав, що їй сказати.

Ще багато років тому, мама переписала квартиру на доньку, бо у Петра бізнес свій, він дуже добре живе. А Олена в свої 30 заміж тоді так і не вийшла, нічого свого немала. Антоніна тоді з донькою вирішили, що Олена доглядатиме її на старості років, то нехай і квартира їй буде.

Петро не був проти, його дружина навіть полегшено зітхнула, бо свекруха Оксану ніколи не любила, тепер вона знала, що нікому нічого не винна. А жили вони і без того в достатку, Оксана теж була людина працьовита, тому завжди в усьому у них був лад.

Минали роки, Олена заміж так і не вийшла, але хотіла влаштувати своє життя за кордоном, бо її найкраща подруга нещодавно досить вдало там вийшла заміж і її до себе стала кликати постійно.

Олена поїхала, а Антоніна дуже раділа, бо, як будь-яка мати хотіла кращого життя для доньки.

Але життя Олени склалося не так вдало, як у подруги. Заміж вийшла за чоловіка з дитиною, згодом сама народила, але жили вони досить скромно. Про маму Олена згадувала лишень тоді, коли та дзвонила їй ввечері в неділю, та й усе, жила своїм життям та своїми турботами.

Інколи у неї були думки продати квартиру мами, щоб купити собі більшу, адже вони вчотирьох тіснилися в однокімнатній, але з мамою говорити поки не наважувалася про це.

А Антоніна Василівна швидко постаріла, а за 15 років донька навідувала її двічі. Навіть тепер, коли вона скаржиться їй на самопочуття, Олена постійно говорить, що приїхати не може, бо своїх турбот купа.

Хоч, як не зручно було матері, та вона звернулася до сина, бо більше немає до кого. Готова останнє віддати, аби діти допомогли їй, бо сама вже не може.

Для Петра це виявилося великою несподіванкою. Він не знає, як повідомити про це дружині своїй. Оксана вже давно до свекрухи не ходила, бо та ще в молодості відмовилася до неї, а жити з нею тим паче не хоче, їй ні пенсії, ні прикрас її не потрібно. А Петро маму не може залишити шкода її, а на сестру зовсім надії немає.

Хіба потайки відкладати гроші і найняти доглядальницю для мами, щоб дружина не знала. Але це буде нехороший вчинок по відношенню до Оксани, бо вони звикли усім ділиться, така у них сім’я.

Петро зайшов додому. На столі його чекала смачна вечеря, усміхнена дружина та щасливі діти. А він не знав, як почати розмову про маму.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – publicdomainpictures.

facebook